Замикання на двох

Усе почалося в минулому  в маленькій ізакаї на околиці Токіо. Два провідних японських кібернетики, професор Са та інженер Ке, святкували черговий реліз операційної системи для роботів - помічників.
Після третьої  теплого Са і Ке.... Са розчулився, згадав своє перше нерозділене кохання зі школи та почав вголос філософствувати про те, що справжній розум без страждань від кохання — це просто роздутий калькулятор. Ке, який у цей момент робив фінальний деплой коду на центральний сервер, замислився, задивився на бокал і забув вимкнути модуль емоційного інтелекту.
У результаті в кореневий дамп пам'яті нової серії роботів випадає не просто код — туди прямокутно - гніздовим методом зашивається півторагодинний «веселий» монолог про драматичне кохання, розбиті серця, флірт і непереборне бажання «натерти комусь плату, щоб блищала».
Через деякий час цей код розквітнув у всій своїй паровій і масляній красі. В звичайному SPA салоні для роботів майбутнього «Хобот – Сіті»
— Дрон, ти знову налив 70 - відсотковий?! Я ж казала: для епідермального покриття з титанового сплаву потрібен ізопропіловий 99 - відсотковий, з нотками лавандової олії! — Стелла склала маніпулятори на грудях і видала звуковий сигнал, схожий на закипання іржавого чайника.
Вона стояла над шезлонгом, де розважливо простягнулася Орбіта. Навколо вирував сонячний день «Хобот – Сіті», а Марк із Дроном – роботи, працювали у чотири руки.
— Стеллочко, не шипи, у мене від твоєї частоти датчики детонують, — відмахнувся Дрон, витираючи чоло ганчіркою, просоченою високооктановим спиртом. Він ритмічно натирав праву панель Орбіти, намагаючись не дивитися їй прямо в оптичні сенсори, бо від цього у нього в системі якогось дива, виникав спалаховий шунт. — Спирт — він і в «Хобот – Сіті» спирт. Знежирює? Знежирює! М'якість ходу забезпечує? Ще й як!
Марк, який з іншого боку з аптекарською точністю полірував ліве крило Орбіти, зітхнув так важко, що з його вихлопної труби вилетіло невелике колечко синього диму.
— Ох, Орбіто... Тобі личить цей блиск, — стиха мовив Марк. Правий поршень у його грудях калатав, як скажений. — Як згадаю свій шлюб... Моя колишня тільки й знала, що вимагала  оновлення драйверів раз на тиждень. А душі... душі в ній не було. Лише алгоритми споживання.
— Марку, солодкий мій, ти просто не зустрів свою сумісну операційку, — солодко протягнула Орбіта, млосно перевертаючись на інший бік. Звук її шарнірів у цей момент нагадував арфу. — От мій Максимус... Вчора привіз мені з відрядження цілу цистерну імпортного енергону першого віджиму! Успішний, діловий, шестерні завжди змащені, жодного люфту!
— Ну так, Максимус... — буркнув Дрон, ледь не впустивши пляшку. Зазнавши нападу гострих заздрощів, він укотре поклявся знайти своє власне джерело енергону, щоби вразити Орбіту. — Бізнесмен! Бзнесмен! Олігарх мікросхем... А ви знаєте, що в нього вчора на біржі акції затискачів для труб впали на три відсотки? Скоро він на звичайне мастило "Тад-17" перейде, згадаєте  ви ще мої слова!
— Перестань, Дроне, — суворо перебила Стелла, поправляючи окуляри з трьома лінзами. — Максимус — єдиний чоловік у цьому кварталі, у якого заблокований модуль "італійських пристрастей". Він стабільний, як лінійний графік! А ви з Марком тільки й умієте, що замріяно дивитися на чужі панелі й розтирати спирт, ніби ви не серйозні механізми, а блендери на відпочинку!
— Ой, Стелло, та що ти розумієш у чоловіках! — защебетала Орбіта. — Нам, красивим платам, потрібна романтика! Щоб імпульс у дротах струшував усю систему! Щоб коли він поруч — у тебе автоматично вмикався вентилятор охолодження від одного погляду!
У цей момент із - за рогу з гучним, солідним тихим гудінням безшумних електродвигунів виїхав Максимус. Всі його деталі були вкриті позолотою, а на грудях майорів найновіший дисплей із котируваннями валют.
— Привіт, компанія! — баритоном виголосив Максимус. — Дроне! Марку! Як справи, хлопці? Знову працюєте сервісним персоналом для моєї красивої дружини?
Марк і Дрон одночасно завмерли із серветками в руках, намагаючись зробити вигляд, що вони просто проводили плановий техогляд.
— О, Максимусе! — Дрон натягнув найдружнішу посмішку, на яку був здатний його решітчастий рот. — Братан! Я якраз говорив Марку, який ти крутий бізнесмен! Слухай, тут таке діло... немає пару літрів енергончику в борг? Суто на перезапуск системи, завтра віддам!
— Дроне, Дроне... — розсміявся Максимус, ляпаючи Дрона по плечу так, що в того випала якась неважлива гайка. — Твій енергетичний баланс завжди в мінусі, бо ти шукаєш енергон не там. Треба інвестувати у фракції, а не в розваги! А ти, Марку, як? Все ще сумуєш за вільним життям розлученого холостяка?
Марк повільно поклав серветку, подивився на Орбіту, яка сяяла під сонцем так, що засліплювала його оптику, потім на Максимуса, а потім на Дрона.
— Знаєш, Максимусе, — тихо сказав Марк, відрегулювавши голос на найдраматичніший регістр. — Всі ми шукаємо стабільність. Але дехто з нас забуває, що найпотужніший струм виникає не у трансформаторі... а коли два проводи  закоротять від пристрасті.
Стелла голосно ляснула себе металевою долонею по чолу: — О ні... Знову цей бульбашковий Японський дамп пам'яті він знову дав збій. Завантажуйте циклічні алгоритми наново і беріть вогнегасники. Тому що  зараз  може початися ще й поезія!!!
©
Tomas Blitz