Третій крок

Минуло шістнадцять років

За цей час База, як істота матеріальна, не змінилася. Ніщо не торкнулося ні її стін, ні внутрішнього устрою. Навіть порядки залишилися ті самі. Змінилися лише люди.

Той, хто колись звався Малюком, а отримавши посаду Голови Бази став просто Сотом, мав рацію - Шепіт зробив свою справу повільно і непомітно. Непомітно для тих, чий захист був надто слабким для проникнень у Міста, і повільно для тих, хто тепер і мислити не міг життя без прогулянок міськими територіями. Але тоді ще ніхто навіть припустити не міг, що сила стане слабкістю, а простий інтерес - фанатичною залежністю. Найстрашнішим же виявиться те, що, відчувши Шепіт усією своєю сутністю, «вільні» почнуть божеволіти. Не відразу, згодом, і кожен по-своєму, але безповоротно.

- Кіт, ти отримав Перепустку? – Сот вийшов з-за рогу настільки несподівано, що хлопець, який катався на роликових ковзанах широким коридором будівлі, мало не впав.

- Ти з глузду з'їхав, невидимка фігов? Скільки лякати можна? - Кіт шарахнувся вбік. - Мабуть своє серце бережеш, а на моєму так і відриватися можна?

Невидимками на Базі називали тих, хто мав безлімітну Перепустку до Міст на пару з дозволом використання всіх технічних новинок. Без останніх не так вже й комфортно було пересуватись територією «Раю», навіть під маскою зловленого мешканця. Правда ловили технарі городян не буквально, а лише перехоплюючи дані з чипів, та фактично це надавало їм доступ до всієї внутрішньої інфраструктури міст.

- Ти як із Батьком розмовляєш? - Сотенко спробував скривити злісну гримасу, але натомість тільки розреготався, дивлячись на не на жарт розлютованого малолітку, якого зупинила чіпка хватка новоявленого татуся. І тепер хлопчина лише й міг, що борсатись на одному місці, не маючи сил вирватись із полону міцних рук, – та й взагалі, ти перед дверима мого кабінету ганяєш, то хто кого тут ще лякає?

Розуміючи, що не викрутиться, Кіт таки видав відповідь на головне запитання:

- Ні! - Сотенко полегшено зітхнув і, піддавши копня, відпустив нахабу.

Той факт, що хлопчина був одним з найсильніших зовсім не заспокоював його, коли діло стосувалося виходу в Місто. Варто було пригадати скільки їх таких зараз замкнені в лікарняному крилі і вся віра в спроможність техніки захистити розум від дії Шепоту танула як сніг навесні. 

Але що він міг зробити. Кіт не був йому рідним сином, і права замкнути того в чотирьох стінах в нього не було. Батько – не батько, а всього-на-всього вчитель-наставник, яких у Кота вже було аж троє.

- Сот! Терміновий збір "Другої" на території лазарету! - прогриміло каналом внутрішнього зв'язку, відірвавши від думок про підопічного.

- Зрозумів! – колишній Малюк кулею махнув до виходу. 

Поки він діставався з Управлінської до протилежного крила, оперативна група номер два, що була в його особистому підпорядкуванні, вже вся в зборі з нетерпінням чекала на прибуття свого старшого.

- Що сталось? Чому «Другу»? – засипав питаннями Сотенко, щойно дістався місця. Не так вже й часто його хлопців викликали по внутрішніх справах, а тим більше в медичне крило.

- Карлсон, - опустивши очі, прошипів один з чоловіків, якого свої називали Горинич за вибухову вдачу. – Там, Карс… та інші, - говорити йому було чомусь важко, хоча саме «Друга» надивилась за час свого існування найстрашнішого і мало що могло похитнути їх рівновагу.

- Хто? - Сот стиснув кулаки так, що побіліли кісточки пальців. – Що?! – він так і не міг зрозуміти, що ж сталося.

Горинич тільки й повів очима у бік дзеркальної стіни. Там за скляною завісою лежало спотворене тіло чоловіка, що ще недавно був кращим технарем зі складу «Другої». Картина відкривалася не для слабонервних: витеклі очі, згустки крові, змішані зі шматками волосся, що стирчить з-під погризених нігтів. Судячи з неприродного положення тіла це місиво доповнювали ще й переломи.

- Хто його так? - ледве вимовив Сот.

- Він сам, Федь... – Гор від шоку аж перейшов на звичайне ім’я, яким Сотенка все частіше називали підлеглі. - Він сам себе так! Я в шостому був, там… Там… Ти ж знаєш, - голос чоловіка збився і він взагалі затих, поглинутий спогадами.

 «Друга» мовчки перезирнулась. Усі добре пам'ятали той день, коли в шосту надійшов перший пацієнт - хлопчина, який не досяг і вісімнадцяти років. До болю повчальна історія. Підліток, що без Перепустки намагався проникнути в Місто. Він не зміг навіть подолати Переділ, застряг по середині.

Дві години його ламало і вивертало поки на Базі приятелі у віртуалці зависали. І нікого не зацікавило, з якого такого дива товариш, що не пропускав раніше жодного побоїща, не з'явився на випробування нової ігрової програми. А коли схаменулися було надто пізно: система пошуку координат знаходження не видавала.

Це означало лише одне – хлопець перебуває в лещатах силового поля Переділу вже понад тридцять хвилин. Саме стільки часу витрачалося в охоронної програми Міст на повне погашення сигналу контрольних датчиків, створених для фіксації переміщення мешканців Бази за її межами.

Звичайний захисник, хоч теоретично і міг витримати тиск Переділу, але практично без добре розвинених задатків природника «вільний» не зміг би протриматися під особистим щитом більш як десять секунд за відсутності Перепустки, що знімала понад шістдесят відсотків тиску.

Коли відправлена на пошуки «Третя» знайшла хлопця, з моменту його потрапляння до лещат Шепоту пройшло більше ніж сто тридцять хвилин. Зовні це було схоже на напад епілепсії з єдиною різницею: померло не тіло – померла душа.

Гора близько тижня не пускали до сина, поки він сам, розкидавши персонал лазарету і виламавши двері, не ввалився в приміщення, в якому зазвичай утримували потерпілих до винесення рішення медиками. А потім близько місяця друзі боролися за ще одне життя – за душу Горинича.

Цей випадок багато що змінив на Базі. Насамперед підхід до контролю вилазок до Міста. Але те, що сталося, дало дещо зрозуміти «вільним»: Шепіт не був тупим звуком. Він розвивався і набирав силу швидше, ніж люди. Він вчився знаходити слабкі місця і використовувати самовпевнені прагнення невидимок у своїх цілях. Він з кожним днем поглинав все більше людських душ. Він повільно, але впевнено розширював територію своїх володінь.