Другий крок

- Гей, Малюк! - влетів на всіх парах у крихітну кімнатку адміністративного призначення двадцятирічний переросток. - В мене класна новина! Я таки вліз у їхню систему. Сот, ти навіть не уявляєш як там. В мене аж дух перехоплює, - він мало не перечепився за хаотично розкидані на підлозі металеві коробки і вхопився за спинку пошарпаного крісла.

- Віддихайся, Карсоне, спочатку. Зрештою, маю я право хоч раз спокійно заштовхати в своє пузо цю, як вона там виражається, до-овбану бу-улочку, - на розспів видавив Малюк, замінивши слово «мама» на невизначене «вона», - щоб ніхто не вдерся до мене в найцікавіший момент?!

- Гха, - вирвалося у нахабного гостя, коли він таки з льоту примостився на вільну тахту, на якій Малюк частенько і засинав, не йдучи до власної спальні. Хоча як він там примудрявся влягтися залишалося для товариша загадкою. З його то чималим ростом і вагою, що й стали причиною глумливого прізвиська. - Вічно ти з тою здобою носишься, як мала дитина, - зареготав він і мало не заслужив по лобі книгою.

- Гаразд, розказуй вже, - Малюк відкинув зім'яту упаковку в сміттєву урну, підвішену на абсолютно порожній стіні майже під стелею, та з незадоволеним виглядом втупився в очі Карлсона.

- Ну, це… Я ж сказав... Вчора, значить, я вліз у їхню систему. Під’єднався до якоїсь цієї… - він почесав потилицю та, не згадавши назву, махнув рукою, - а фіг з нею, завжди забуваю. Коротше, тепер наші віртуалки, - Малюк, почувши незрозуміле слово, знаком питання вигнув брови. - Ну ці, чипи порожні, - пояснив Карлсон, - можна підлаштовувати під будь-яку існуючу в них особистість. Ті ж тупаки на залізяках схиблені… - хлопець запнувся і ніби ненароком опустив очі. Зрозумів, що ляпнув не думаючи, але товариш не звернув на сказане жодної уваги. 

Федір Сотенко, або коротко Сот, як його звали насправді, давно вже звик до перешіптувань за спиною. Йому майже сорок, а він все сидить у своїй комірчині й вирішує незрозуміло які проблеми, ігноруючи звичайне життя. Але з цього приводу в нього були свої міркування, причому досить обґрунтовані. Тож після кулачної перепалки трирічної давності ніхто більше не ризикував ані своїм здоров'ям, ані репутацією мирного і корисного для спільної справи мешканця Бази, чіпляти цю тему знов. 

- Загалом, вони ж на морду не дивляться, їм аби ідентифікація спрацювала без затримок і дані однакові одночасно не надійшли, бо як засічуть... - Карлсон втягнув шию і скривився так, ніби йому по голові чим огріли, - а так начебто б як свій. Заходь, бери – не хочу. Коротше, веселу-уха от-от почнеться! На класну гулянку підемо, до міських злегка долучимося... типу.

- Рано радієш, Карсон! - Малюк рідко вимовляв букву "л" у прізвиську свого колеги, пояснюючи це неповороткістю язика або ще якоюсь нісенітницею, на що Максим зовсім не ображався. Та й як образитись, якщо ти єдиний, кому від цього здорованя зі щетиною а-ля легка неголеність десятиденної давнини найбільше прощається.

Максу нещодавно стукнуло лише двадцять один, і хоча він мав славу тямущого хлопця у сфері "літалок", через що і звали його всі Карлсон, в іншому поки був профан профаном. Малюк же дуже хотів зробити з нього людину - мужика справжнього, бо своїх дітей ще не мав, от і реалізовував таким чином батьківську потребу в турботі про когось. Мабуть тому й не тішила його новина про відкриття стежки до Міста.

Ніхто до того часу ще не знав, як діє на дітей Замежів'я, як назвали території «вільних», Шепіт. Міськім то звично. Ще з материнської утроби він перебудовував їхню психіку, їх систему сприйняття і, хто знає, можливо навіть структура тканин була піддана його впливу. Недарма ж вперше Шепіт, правда тоді ще під іншою назвою, був випробуваний на спеціально відібраних смертниках та розроблявся військовими. 

Тепер же ця програма, зазнавши деяких змін, була покликана якимось чином служити на благо людству, пригнічуючи тваринні інстинкти, неконтрольовані сплески агресії та маніакального егоїзму. Насправді ж, вона просто перетворювала людину на слухняного раба, що служить вже навіть не зрозуміло кому. Засновники Раю чи Творці, як їх іронічно називали останніх років шістдесят, давно відійшли в інший світ, залишивши своє дітище правити світом. Але щодо останнього твердження, поширеного серед «вільних», останніх чекав великий сюрприз.

З перших днів запуску «Раю» поселень, що не увійшли до загальної мережі Міст з різних міркувань, на планеті Земля налічувалося біля трьох сотень. Чи то внаслідок релігійного фанатизму, чи простого небажання долучатися до нової течії "борців за вселюдське щастя", та загальною кількістю в них набралося трохи більше двадцяти п’яти тисяч осіб. На жаль, природний приріст вільного населення виявився далеко не на їхню користь, і з часом тих залишилось набагато менше.

Місце ж, в якому жили послідовники перших «вільних», до яких себе відносили Малюк з Карлсоном, являло собою давно вже не функціонуючий завод з виробництва обчислювальної техніки. З цим їм дуже пощастило. Міста зазвичай захоплювали усі великі підприємства, торгові центри, атомні гідро- та електростанції – тобто все, що було створено людством для підтримки своєї життєдіяльності.

Як вийшло, що досить цінний для городян об'єкт залишився поза увагою ніхто не знав. Хоча ходили чутки про те, що ця випадковість зовсім не була непередбаченою і що хтось навмисне створив деяким з поколінь «вільних» дуже сприятливі для розвитку умови. А ось щодо мети подібного жесту милості думки розділилися.

Цинічна та скептична половина була переконана, що таким чином Творці підстрахувалися на випадок, коли не всі мешканці Землі одразу увійдуть до Міст за власним бажанням. Рано чи пізно технічні розробки відкинувших ілюзію солодкого життя дадуть їм можливість непоміченими проникнути в «Рай». І саме тоді ті, хто раніше відмовився від прогресу, і опиняться у пастці Шепоту. А це означатиме смерть Замежів’я. Цілком можливо, що саме на цей випадок в сторожовій системі Міст і була передбачена лазівка для особливо обдарованих.