3

На краю столу дихала парою чашка з кавою. Патрік вдумливо читав книгу, не звертаючи уваги на старого, що швендяв туди-сюди по невеликій бібліотеці й весь час бубонів собі під ніс.

— Ти безсовісний, упертий, холостий ідіот, — лаяв він онука. — Раніше на свій День народження я скликав усіх друзів, і ми так гриміли склянками, що навіть вікна дзвеніли. А цей розсівся біля каміна з книжечкою, попиває каву й прицмокує, як дід, якому сто років! Мені соромно, що я маю такого зануду в домі! Навіть вітати тебе не збираюся!

У відповідь почувся шелест сторінки, яку Патрік якраз перегортав. Він звів брови, захоплено читаючи твір — був один із хвилюючих моментів сюжету.

— Тьху! — плюнув у камін дід.

Вогонь зашипів, а старий почовгав до виходу. Набридло читати лекції онуку, який його не слухав. За дверима почувся хрипкий дідів голос, який затягнув пісню про легковажну молодість. Патрік не звернув уваги й зробив ковток запашної кави.

— Треба ж, — хмикнув він, дивуючись несподіваному повороту в історії літературних героїв.

Пройшов майже місяць після незвичайних подій у сторожці. Браконьєра того впіймали й посилили охорону заповідника. Харумі поїхала й більше не давала про себе знати. Патрік давно звик до такого розвитку подій, тому повернувся до звичайних буднів, заборонивши собі тему «А раптом?»

Ранок почався з думки: «І знову День народження». Треба було налаштувати себе на лекцію від близьких, які, як завжди, докорятимуть йому за «аморфний» спосіб життя. Потім упродовж дня його можуть згадати декілька друзів і по телефону він отримає шаблонні побажання щастя, здоров’я та кохання. На цьому свято закінчиться. Завершальною подією буде похід Патріка в сторожку. Того він чекав найбільше: там йому було набагато спокійніше.

Він таки не помилився: і на цей раз все йшло за тим же планом. Лісник поглядав на годинник, чекаючи, коли можна буде піти на свою зміну. Зібравши необхідні речі, під супровід закидів надокучливого старого, попрямував до дверей. «Нарешті скоро тиша», — не міг дочекатися. Чоловік штовхнув двері й…

Завмер. У дворі його зустріли друзі з колишньої роботи. Вони голосно прокричали привітання й почали співати пісню. Патрік здивовано дивився на них і намагався зрозуміти, чи туди він відчинив двері. Адже й подвір’я дещо змінилося. Невеликі кущі, що росли біля доріжки, були прикрашені різнокольоровими кульками, дерева обвішані яскравими стрічками, а на невеликому столику стояв торт, блимаючи свічками.

— З Днем народження!!! — оглушив його крик.

— Що… ви тут робите? — прошепотів лісник, поволі виходячи до гостей.

— Ой дурний. Ти точно мій онук? Мо підкинули? Тре буде уточнити цей момент у твоєї матері, — почулося за спиною бубоніння діда, що визирав у вікно і хитро посміхався. — Заходьте! Будьте як удома! — закричав у відкриту кватирку.

Видно було, що старий знав про сюрприз.

— Це ти їх запросив? — спитав у нього лісник.

— Не радий нас бачити? — весело підкинув один із товаришів.

— Та цікаво, з якого дива раптом згадали через стільки років, — чесно відповів Патрік. — Тому…

Він не договорив: десь зовсім близько почулося дзвінке гавкання. Лісник озирнувся і побачив, як до будинку, застряючи в глибокому снігу, пробиралося зовсім ще маленьке, кругленьке, біленьке цуценя.

— Звідки він узявся? — здивувався Патрік.

— Ти ж мріяв про такий подарунок, — почулося поряд.

Лісник завмер. Голос був знайомий. Його погляд ковзнув до несподіваної гості, що стояла біля воріт.

— Харумі? — не міг повірити своїм очам.

— Допоміг би малюкові, — зробила зауваження дівчина й підійшла до песика. — Пухнастику, замерз? Таки дехто точно недоцілований. Ні щоб узяти на руки та зігріти.

З цими словами Харумі взяла цуценя й понесла Патріку.

Тим часом старий запросив гостей до хати. Дідок весь час позирав на онука й весело хихотів.

— З Днем народження! — привітала Харумі свого недавнього знайомого й вручила йому кудлатого забіяку, що виляв хвостом, як диригент палицею.

— Звідки ти дізналася, коли в мене день народження?

— Від твоїх друзів, — лукаво посміхалася.

— А про них?

— Від твого дідуся. Розповісти, як я дізналася про дідуся? — вогник у її очах змусив Патріка відвести погляд у бік лісу.

— Не варто було. Мені час на роботу.

— Ми з дідусем уже все організували. Тебе підмінить інший лісник.

— Що?

— Тож ти вже нікуди не йдеш.

Харумі забрала у нього рюкзак і почепила собі на плече.

— Ти знову вирішила покомандувати в… — не договорив.

В цей момент песик потягнувся до його обличчя і лизнув щоку.

— Ура! Ти йому сподобався! — радісно вигукнула Харумі. — Не будь упертим, погладь його!

З дому почулася музика та веселий сміх друзів.