1

Редактор: Charmy

— Патріку, ти в сторожку?

— Так. Шон нездужає, я його підміню, — відповів насмішкувато примруженому старому чоловік міцної статури, одягаючи на себе тепле хутряне пальто.

— Ото вже хитрий лис, знає, коли хворіти, — почувся смішок і старечі, поморщені губи торкнулися гарячого кухля з чаєм. — На Різдво нікому не хочеться працювати.

Лісник поглянув на діда і злегка усміхнувся.

— Вночі обіцяють заметіль, обережно там, — прозвучала настанова онукові.

— Не вперше.

— Одна завірюха на іншу не схожа, — прицмокнувши після з'їденої цукерки, дідок понишпорив у кишенях у пошуках ще однієї. — Кажуть, такої давно не було.

Патрік нічого не відповів. Вийшов із дому і глянув на інший берег затягнутої кригою річки Нао, яка вилася блакитною стрічкою через увесь острів Фейт. Там виднілася дерев'яна хатина лісників, що доглядали заповідник гір Юкі.

Володіла островом компанія «Фейтвуд», котра дбайливо ставилася до кожного його куточка. Завдяки такій турботі це місце з кожним роком ставало більш мальовничим та затишним і приваблювало туристів з різних країн. Тут кожен міг обрати собі відпочинок для душі.

На півночі панували по черзі чотири пори року, в центрі був клімат більш м’яким, а південь розкривав обійми для любителів теплого літа та екзотичних курортів. І Патрік теж міг би насолоджуватися сонечком, обравши роботу там, — заповідників Фейт мав багато, — але… йому хотілося тиші. Саме такої, як тут: легкої, вірної, що ніжила спокоєм. Навіть узимку, коли роздягнені восени дерева покривалися білою ковдрою снігу і не привертали увагу пишним зеленим вбранням, гори Юкі захоплювали лісника своєю силою та величчю. Красиво. Затишно. Навіть час тут робив зупинку, щоб теж відпочити.

Робота лісника припала Патріку до душі, незважаючи на те, що в минулому він був першокласним маркетологом. Зі своїм креативним мисленням і талантом чоловік зробив у сфері бізнесу непогану кар'єру, але душа потягнулася до іншого. Була тому причина… Саме спокій та самотність серед природи, які приваблювали з дитинства, стали його сенсом життя. Адже з малечку частенько бував поруч з дідом-лісником. У нього багато чого навчився та дізнався про таємниці тваринного і лісового світу. Робота була нелегкою, іноді небезпечною, зате давала йому головне — гармонію.

Озирнувшись довкола, Патрік з насолодою вдихнув морозне свіже повітря і на мить прикрив очі — краса! Хоча з неба полетіли волохаті сніжинки і почав посилюватися вітер, все ж таки настрій був чудовим, святковим, різдвяним.

Чоловік, обігнувши старий сарай, підійшов до сторожки, двері якої взялися крижаною кіркою. Відімкнувши їх, зайшов всередину. Одразу потягло травами, які з дідом збирав щороку. Вони були розвішані на стінах невеликими пучками. Лісник полюбляв робити з них запашний чай. А ще додавав перетерте на порошок листя деяких рослин в їжу. Не тільки було смачно, але й корисно.

Залишивши речі на лаві, приступив до роботи. Насамперед треба було розтопити невеликий камін, щоб пустити в хатину теплий затишок. Потім пройтися територією заповідника, перевірити, чи все гаразд. Роботи виявилося багато. Годівниці спорожніли, треба було обв'язати стовбури сіном, ще й звільнити дорогу від невеликого дерева, що впало. А вітер все посилювався, ускладнюючи задачу.

Найнеприємнішим для Патріка було знайти підстреленого в ногу молодого оленя. Сніг багряного кольору різав очі та душу. Відчуття злості, що наростала, заповнило груди лісника. Жорстокість людей не знала кордонів. «Хто міг таке вчинити тут?» — не міг збагнути, адже таке в заповіднику було вперше. На острові велику увагу приділяли саме безпеці та правопорядку. Хоча так… не всіх нелюдів можна тримати під контролем. Вони завжди знайдуть щілину, куди можна пролізти та спаплюжити закон.

Чоловік міцно стиснув кулаки, намагаючись стримати гнів, і присів біля тварини, що тремтіла від страху та поривалася втекти. Ласкаво погладивши бідолаху, лісник перев’язав хустинкою рану, підняв пацієнта і поніс до сторожки. Олень намагався вирватися з сильних рук, але втративши багато крові, зовсім знесилів і, примирившись з долею, втомлено поклав симпатичну мордочку рятівнику на плече. Патрік відчув на шиї тепле дихання нещасної тваринки і прискорив крок. У ньому закипала лють. Якби зараз до його рук потрапив той, хто це зробив, мокрого б місця не лишилося.

Раптом чоловік зупинився. На дорозі, що вилася трішки вище сторожки, стояла «Хонда» останньої моделі. Патрік одразу впізнав машину сестри.

— Що цього разу? — прошепотів він.

Тільки зробив крок у бік гості, як двигун автівки тихенько завівся і вона поїхала геть. Така поведінка сестри видалася досить підозрілою. Лісник озирнувся, оглядаючи все довкола. Його увагу привернули дивні звуки, що долинали зі сторони хатини. Він не відразу зрозумів, що це могло бути, але коли ступив на поріг і побачив на ліжку немовля, обімлів. Дитині було десь приблизно півроку. Малеча розкрила себе хаотичними рухами та безпорадно хапалася рученятами за повітря, ніби шукала захисту. Зачувши кроки, заплакала ще голосніше. Патрік ледь оленя не випустив від здивування. У цьому році «подарунки» на Різдво справили на нього незабутнє враження.

Лісник поклав тварину в кутку кімнати, підстеливши йому невелику ковдру. Олень нашорошив вуха, здригаючись від кожного звуку.