Радість життя

Драбл за сюжетом №9. Ромком

До недавніх пір Оксана вважала аеропорти престижними місцями з високою стелею та блискучою підлогою. Уявляла, як сотні людей бігатимуть туди-сюди, тягаючи за собою валізки, а близькі люди обійматимуть одне одного після довгої розлуки.

Натомість вона стирчала в старому, древньому та відлюдницькому приміщенні з двома зірками. Аеропорт не вселяв довіри, а навпаки змушував хутко схопити валізу та втекти. Однак замість того, щоб полетіти з ненависного міста та повернутися до сестри, Оксана тільки й чула, що «перепрошую», «я нічого не можу зробити», «ваш рейс перенесено», «ураган».

Вона змирилася б, якби не встигла віддати ключі квартирантці, а аеропорт знаходився поблизу цивілізації, однак… трясця. Друга ночі, довкола неї обурення змучених людей, за вікнами поле, де металися блискавки, дерева ледве не виривало з корінням і стояла глибока осінь, а все що чула Оксана це:

— Ваш рейс перенесено на сьому ранку.

— Це знущання якесь! — обурилася дівчина, махнувши руками, а тоді нервово провела пальцями крізь обсидіанове волосся. — Яка сьома ранку!? Яка…

— Можна скаржитися в іншому місці? — засичав чоловічий голос, змушуючи Оксану озирнутися. Вона зміряла невдоволеними блакитними райдужками русявого юнака в діловому костюмі, який супився до неї, тримаючись за ручку валізи. — Тут іншим також треба обміня…

— Я!.. — різко перебила Оксана, підвівши долоню. — Буду скаржитися скільки треба. Стійте та чекайте своєї черги.

— Господи, який жах, який жах… — забурмотав чоловік, а тоді раптом вийшов вперед, легко штовхнувши Оксану плечем. Дівчина трохи не заплуталася в коротких ногах, бо вдягла спортивні штани на розмір більші за власну фігуру. Так було зручно. — Перепрошую, я щодо заміни квитка на сьому годину до Харкова, Семенчук Марк.

Оксана обурено звела брови на переніссі. Ще один. І також летить до Харкова. Ха-ха!

— Агов! За кого ти себе маєш!? — враз спалахнула дівчина, стежачи за тим, як працівниця на касі швидко обмінювала квитки, вводячи щось у базу даних. — Безсовісний!

Марк випустив короткий смішок, глянувши на Оксану. Його карі очі приємно поєднувалися з хвилястим волоссям, однак обличчя було таким само заспаним, як і в інших.

— Це я безсовісний? Ти тут десять хвилин у пустоту говориш, а я це маю слухати!

— Засунь пальці у вуха та не слухай! — огризнулася дівчина та миттю покрокувала назад до порожніх лавок, де сумувало кілька нещасних людей, яким лишалося тільки чекати. Їхати було нікуди та й ніяк загалом.

Позаду почувся гуркіт коліс, але Оксана лише завела очі під повіки, кутаючись у пальто. Пришвидшилася, коли звук почав стрімко насуватися, а тоді взагалі розігналася та побігла.

«Швидше, хутчіше, ще забере мою…»

Дівчина незчулася, як наступила на шнурівку, нога різко від’їхала назад, а тіло зрівнялося із підлогою. Пощастило лишень тим, що Оксана вчасно виставила руки, щоб хоча б трохи зменшити гучний удар під падіння.

Над вухом пролунало здивоване:

— Твою… — Колеса різко загальмували перед скривленим обличчям. Марк одразу простягнув долоню, але Оксана лише засичала крізь стиснені зуби. — Чого ти бігаєш?

Дівчина хутко перекинулася на спину, сівши. Зиркнула на його дорогі туфлі.

— На лавку бігла.

— Тут мало лавок, чи що? — фиркнув Марк, різко поправивши манжети сорочки.

— Це ти за мною побіг!

— Я не біг! — враз відрубав хлопець. — Це швидка ходьба!

— Придурок.

— Ненормальна.

Марк взявся за ручку валізи та рушив далі, махаючи квитком. Оксана хутко дістала з кишені пальта свій, стрибнула на ноги та чкурнула слідом за хлопцем. Оббігла його, знову забувши про шнурівку, та завалилася на порожню лавку, біля якої полишила валізу.

— Фух.

Брюнетка переможно усміхнулася, намагаючись віддихатися після падіння та пробіжки в теплому пальті. Марк звів брови, спинившись біля тієї ж лавки. Вона була довгою і єдина стояла під стіною, на яку можна було спертися та відпочити.

— Молодець, — пробурмотів чоловік, повільно сівши поруч, та втомлено зітхнув. Оксанині очі сфокусувалися на його квитку.

— Восьме місце?

— Що? — Марку не подобалося, коли вона з ним розмовляла.

— У тебе восьме місце.

— Ого.

— Ого?

— Ти така розумна, я зачарований, — уїдливо відрізав юнак.

— Га-га-га, у мене сьоме. Той самий рейс до Харкова. Сьоме, восьме…

Марк закинув голову, спершись запотиличником на стіну, та зімітував плач.

— Тільки не ти-и-и.

Оксана вже хотіла розкрити рота, як Марк почав діставати з кишень піджака бездротові навушники, щоб позбутися набридливого шуму в образі Оксани. Дівчина відчула неприємний укол, однак замовкла.