Подерте лахміття. Заплакані очі. Коліна розбиті. У грудях тріпоче.
Тікаю від себе – себе скрізь шукаю, в смердюче болото, у бруд загрузаю.
Одному в дорозі дуже важко іти. Душа у тривозі, а навколо - пастки.
У прірву глибокую скочуся до дна,
життєві мусони далеченько жбурля.
Чи можливо зустріти друга такого: Порадника мудрого, серцем простого, В години печалі і радості миті, По очах, без слів, міг усе зрозуміти?
Мінлива брехлива осіння погода. На жаль,дружба не завжди витримує прес: У злетах високих стає вона горда. У хворобі й невдачі зникає прогрес. *********************************
Відредаговано: 03.05.2021