Частина друга. Гіркий попіл мрій

1

…Тільки-но ми оминули мис Дозорний з неприступною кам’яною фортецею Горішок на самому його кінці, що стояла на сторожі столичного алоду та визвірялася вбік астрального моря купою гармат, як за ним відразу з'явилась столична гавань. Зізнаюсь – тут же оххх… отетеревів! Картина, що відкрилась звідси, вразила мене до глибини души. І справа, навіть, не в розмірах заливу.

Поки пливли по моторошному астральному морю, я звісно намагався уявити собі Новоград. Серед дурнуватих думок про небезпеку мандрів з алоду на алод, напади велетенських астральних демонів на одинокі кораблі та страху випадково опинитися за бортом, в голові також малювалися інші картинки… про вигляд столиці… Здебільшого уявлялися якісь гарні дерев’яні хатинки. Навколо них гуляли багато одягнені люди… Ну і в тому же дусі…

Все це більше ґрунтувалися на власній уяві. Проте дійсність виявилась просто вражаючою. «Отетеревів» не зможе передати усіх фарб емоцій, які мене обуяли.

З фіолетового, деінде місцями сіруватого туману проступали контури столичного порту, за яким виднілися невеличкі, проте доволі акуратні слобідські будиночки приховані поміж зелених дерев, а ще далі відкривалися види на височезні мури самого Новограду. А над всім цим височіла здоровезна башта Великого мага.

В мене аж дух запнуло… Та і не тільки в мене: купа народу ринула на верхню палубу, щоб помилуватися краєвидом.

Наші кораблі неспішно повернули в залив, який був щільно набитий судами всіляких мастей: від торгових до військових, від маленьких шхун до галеонів першого рангу.

Тут і там снували невеликі купецькі кораблі… Шастали верткі гіберлінгські шняки… На приколі стояли шикарні ельфійські яхти… Неподалеку несли вахту кілька військових сторожових бригів. Від всього цього великого різноманіття починала йти обертом голова.

Поява Новограда на березі цього залива справа випадкова. Так поясняв підпоручик, один з молодших офіцерів нашого судна. Навколо нього тоді зібрався чималий натовп слухачів, а він, очевидно радий тому, охоче розповідав усілякі байки та історії.

Отже, поява Новограда, зі слів підпоручика, справа випадкова. Не зруйнували б сто років тому стару столицю Канії, не було б цього міста, а біля заливу, як і раніше стояло б невелике поселення Велетнівка.

–А ви і не знали? – з хитрим примруженням на обличчі питав балакучий підпоручик. Він хвацько підкручував вуса та весело посміхався.  – Так тут з давніх-давен існував невеличкий мисливський хутір... Жив на ньому такий собі Ладислав на прізвисько Вовкодав. А вже пізніше цей хутір розрісся до села... будинків близько до трьохсот...

–А чому Велетнівка? – спитав хтось із слухачів.

–Ніхаз його знає... сього не пам'ятаю... Розповім вам краще, як місце для нової столиці вибирали... Отже, видали указ, мовляв, треба з канійських  алодів відписатися о можливих зручних місцях… де, що та куди... І почалося змагання, бо всі хотіли мати у себе столицю. І Умойр, й Інгос... багато хто… Однак на Раді обрали доволі нейтральне місце. Спочатку, правда хотіли стару фортецю Горішок перебудувати, але передумали. І стала Велетнівка Новоградом. Зібрали з усіх алодів Ліги різних майстрів, направили їх на будівництво... Скажу вам, що місто виросло досить швидко. Та і зараз продовжує старанно будуватися.

Новоград, зі слів підпоручика, був відразу розділений на три головних квартали. Один з них – Ельфійський – найкрасивіший та чистіший серед інших. Його віддали майстрам з Тєнебри й вони перетворили болото (а на місці кварталу дійсно було невеличке болото) в суцільне архітектурне чудо.

Крім цього кварталу, були ще Канійський та Гіберлінгський.

–Іноді там такі хащі, що хай Сарн милує! – посміхався підпоручик. – Якщо у ельфів все зрозуміло і заблукати серед вулиць майже не можливо, то в Канійському, а тим паче Гіберлінгському кварталах – сам Ніхаз ногу зламає. Більш-менш влучно побудовані це Шляхтянська вулиця… Велика Гайова, Старокутівська… Багато народу живе на Малій Глиняній, на Торговиці… Там взагалі непогано. А ось на Хлібну, Пісочну… Рівну, чи Над’ярну краще вночі не заходити. Можна не тільки без грошей залишитись…

Підпоручик знову підкрутив вуса та  недвозначно посміхнувся. Потім трохи розповів про інші частини столиці. Вони через свою замале значення,  швидше служили додатками до головних.

У Новограді крім людей проживало чимало всіляких рас: і ельфів, і гіберлінгів, і навіть вільних гоблінів. До речі останніх в Новограді ставало рік від ріку все більше. Немало їх тікало з Хадаганської імперії та оселялося в столиці. Місцева влада навіть дозволили цій расі побудувати власну каплицю та проводити там служби. На Нижньоспадській вулиці, біля Баштової площі, гоблінам дали привілей на розміщення власних дрібних крамниць та грошових меняйлень, чи бачірень, як їх прозивали ельфи.

Навколо ж Новограда продовжили розростатися  передмістя та слобідки, в яких оселялось чимало приїжджих з інших алодів та місць Ліги.

Все це зараз знову пригадалося, ледь я побачив порт Новограда.

До речі, тільки-но ми відійшли від атолу, як всім пасажирам було об’явлено про поголівний перепис. Капітан дав наказ занести наші дані, щоб потім передати їх до столичної влади. Питали про все: звідки, чим займався, чи є родичі в Новограді, або десь ще… Потім всім пообіцяли по приходу до Новограда допомогти. Розмістити по притулках. Тих, хто мав якісь навички, тут же зазивали піти до цеховиків. Нібито там бралися всіляко допомогти біженцям з алоду Клемента.