Відпустка

- Цікаво.. Ти б поїхав сам у гори якщо я так і не погодилась би ?

Запитала я,пристібаючи пас безпеки.

Декількома годинами раніше я залагодила усі свої справи. Взяла на роботі довгострокову відпустку. Довелось добряче напроситись у Степанівної аби вона мене відпустила от так без попередження. Тобі я теж нічого не сказала. Пробач. Просто часу не хватало навіть на збори. Та ти і так дізнаєшся про все ... Згодом)

Ще перед візитом на роботу я нашвидкуруч зібрала свою валізку( котру до речі на силу знайшла у сусідки). Взяла тільки найнеобхідніше. Джинси, три футболки, пару комплектів нижньої білизни, купальник. Лео винайняв невеличкий будиночок( чи то кімнату у котеджі) не далеко від річки. І хоч плавати я так і не навчилась. Та перспектива по засмагати мені дуже подобалась.

Батьки сприйняли мою поїздку так як я і передбачала. Мама спершу добряче рознервувалась. Чим здивувала мене.

- А про що ж ти думала, коли сама ще вранці відсилала мене у гори із "надійним хлопцем"?

- Це був відволікаючий маневр. Я знаю коли одразу заперечуватиму тобі-ти робитимеш мені на перекір.

- І ти думала якщо наполягатимеш на поїздці я не погоджусь ?

Мама кивнула, а потім як завжди почала запевняти мене що Леонасу тільки те і треба що затягти мене у ліжко. Так вона переживала як це я поїду із незнайомцем ще й так далеко від дому.

Тато теж обурювався що мені нічого робити як з іноземцями розважатись.

Судячи з його логіки мені взагалі краще нікуди не виходити з дому. Але з іншого боку він чекав коли ж я нарешті вийду заміж.

- Тобі з тим жити потім.

На останок сказав він перш ніж знову заглибитись у читання газети.

А я не переживала.

Навпаки я з нетерпінням чекала початку нашої подорожі.

Отже про що я.

Ах так...

Леонас навіть двох секунд не використав щоб обдумати моє питання.

- Я здається казав що приїхав сюди аби провести відпустку з тобою,а  не у горах без тебе.

Він навіть не дивився на мене. Сам у той час провіряв чи справні в авто усі прилади. До речі я ще більше закохалась у «Вольво». Воно більш потужніше ніж його попередня «КІА». Чотирьох приводний каркас чи як там. І більш безшумний. А на дорозі рухається так плавно що якщо не дивитись у вікно можна подумати що ми стоїмо на місці.

- Але все таки. От уяви - я не погодилась. Вирішила залишитись в дома і далі ходити на роботу. Щоб ти тоді робив ?

- Я б що дня відвозив і забирав би тебе з роботи. Возив у кафе чи в магазини. Все що тобі потрібно. Мені не важливо що робити. Головне щоб із тобою.

У мене перехопило дух. Колись я казала так про побачення із ним. Мені теж було байдуже що ми робитимемо. Аби тільки він був поряд.

- Поглянь, здається це твої батьки.

Хлопець кивнув у бокове вікно.

І справді, мама з татом вийшли щоб нас провести. Вони зовсім не були сердиті. Навпаки.. Так тепло побажали нам щасливої дороги. Та якось дивно переглянулись між собою коли я вже сідала в авто.

Ми нарешті виїхали.

Міжнародна траса була заповнена автівками та автобусами.

Так, понеділок день важкий.

День обіцяв бути спекотним. Та я не хвилювалась. В машині працював кондиціонер.

Лео уважно слідкував за дорогою. Я помічала як час від часу він кидає на мене короткі погляди.

- Що ?

Врешті не витерпіла я.

- Нічого.

Він похитав головою, не приховуючи смішок на губах. Просто боюсь що ти от - от передумаєш і накажеш розвертатись назад.

Я розсміялась.

- А є підстави щоб передумати?

- Е - е- е. Та наче ні.

- Ну тоді чого ти хвилюєшся ? Я не зміню жодного свого слова що дала тобі вчора. Запевнила я.

- Шкода. Дуже шкода.

Хлопець важко зітхнув.

- Чого це?

- Та так. Нічого. Не зважай.

Лео відмахнувся і став мучити мп3 програвач.

Що він мав на увазі? Яке рішення прийняте мною вчора я б мала змінити на його думку ?

Я задумалась. А потім закусила губу і збагнула.

- О -оо.

Вирвалось із рота. Він хотів щоб я дозволила себе цілувати!

Лео глянув на мене з коса.

- Згадала нарешті?

- Ага.

- Я бачу тобі байдуже. Ти навіть забула вже про це. Невже я так погано цілуюсь?

Він говорив із інтонацією ображеного хлопчика. Та я знала що все це просто спектакль аби я передумала.

- Ти знаєш що все не так.

- Ех.

Хлопець зітхнув та знову повернувся до дороги.

На якийсь час ми забули цю розмову. Все знову стало як колись. Він розповідав смішні й цікаві історії, а я уважно слухала і милувалась його обличчям.

Ближче до обіду ми зупинились біля якогось придорожнього кафе. Їжа тут виглядала не надто їстівною. Тож ми лише скористались вбиральнею. А вже далі, десь метрів за двісті побачили шашличну.

Леонас дуже зрадів коли нарешті вдалось смачно і ситно поїсти.

***

Я розплющила очі і очманіла. За вікном мерехтіла зелена стіна лісу. Я що відключилась? І сидіння моє якимось дивом змінило положення. Я мала заснути сидячи. Але спинка крісла була відхилена так що я могла зручно лежати. В салоні приглушено грала наша спільна улюблена пісня гурту «Хозіер». І Лев її до речі наспівував собі, не помічаючи що я за ним спостерігаю.

Він був такий цікавий. Смішний і дуже милий водночас. Справжній. Це я дуже в ньому цінувала. Він ніколи не грав на публіку переді мною. Не бачив сенсу прикидатись.

Я так захопилась витріщанням на литовця що й не помітила як він кинув на мене короткий погляд.

Зрозуміла що мене засікли тільки коли не почула його мугикання.

- З поверненням ,соня.

З насмішкою сказав хлопець.

- Довго мене не було?

Запитала я намагаючись піднятись ,але пас безпеки не пускав.

- Десь біля години. Можливо трохи більше. Я не знаю. Не засікав час.

- Чому ти не розбудив мене?