День четвертий

У середу Леонас як завжди побажав мені доброго ранку та хорошого дня.

Весь день від нього не було звісток. Очевидно військові навчання були у самому розпалі.

Тому на обідній перерві я вирішила дослідити його сторінку у ВК. Як і передбачала – в друзях у литовця були одні лиш дівчата. Не багато . Трійко вродливих місцевих мешканок. Серед котрих була Я!

Другою була блондинка із котрою я вчилась у паралельних класах. Дивне співпадіння.

 Аватарка третьої «подруги» Лео викликала у мене одночасно зацікавлення та занепокоєння.

На фото дівчина позувала перед камерою у майже прозорому коротесенькому блакитному пеньюарі, демонструючи пишні груди четвертого розміру.  І дитині ясно що вона не проста «подруга».

На свою біду я ще й зайшла на її сторінку. Не знаю навіщо. Але стало цікаво що ж за особа ставить на головну фотографію таке ,майже порнографічне, фото?

Я наче потрапила у світ еротики. Вся сторінка юної особи була заставлена не менш непристойними фото. При чому на абсолютно усіх була вона ,її пишні груди та підтягнуті стегна. Змінювався тільки образ – то вона Санта, то школярка, то сантехнік ..

Беее. Стало так гидко. Виявляється це була дівчина по виклику. Під одним із фото був написаний номер мобільного. І двісті три лайки цього коментаря.

Спершу я обурилась : як це мій джентльмен Беранкіс може мати у «друзях» таку особу.

А потім змирилась з цим. Тому що :

 а) він не мій!

б) Лео дорослий здоровий мужчина із певними потребами.

Я ж йому відмовила, мабуть як і всі ті нормальні дівчата котрим він писав. От хлопець і звернувся за допомогою до платної жриці кохання. Нічого тут обурюватись.

Леонас написав мені уже ввечері. Як завжди поцікавився як пройшов мій день. А потім запросив на побачення в четвер. Лише попросив вигадати для нас якесь заняття. На дворі трохи похолодало і гуляти йому не дуже хотілось.

Я впала у ступор. Не знала що ж такого придумати щоб йому зі мною не було нудно. Спершу спрацювала моя голодна жіноча натура. Все чого вона хотіла – це знову потопати у його обіймах.

Та хлопець же не залізний. Що як він втратить свій самоконтроль. Що мені тоді робити?

Я звернулась за допомогою до гугла. Серед усіх пристойних розваг для двох дорослих друзів мені підійшла тільки гра у карти на бажання.

Леонас погодився. Навіть сказав що колода непомічених карт у нього знайдеться.

Залишилось лише придумати самі бажання. І на всякий випадок не надто каверзні. Хто його зна як піде карта. Можливо мені самій доведеться їх виконувати.

Про це я думала весь залишок вечора та всю ранішню зміну.

Назбирала кілька не надто екстремальних.

Потрібно ж було врахувати те що Леонас іноземець в нашому містечку. Тому загадувати йому бігати голяка довкола машини я точно не збиралась .

По дорозі додому я забігла у сувенірний магазинчик. У вчорашній переписці він згадав що йому дуже подобається наша національна вишивка. І захотілося купити йому щось із нею на згадку про мене.

Рано чи пізно навчання закінчаться і він повернеться назад у Литву. Я дуже хотіла щоб у нього залишилась якась річ котра б нагадувала про мене.

У магазинчику із вишивкою було тільки горнятко. Саме те що потрібно. Я вже уявляла як вранці перед роботою він буде пити запашну каву та з посмішкою згадувати про мене.

Беранкіс написав мені  коли я вже була у дома.

-Готова до побачення?- цікавився він.

У мене мурашки побігли шкірою від слова «побачення».

-Майже.- відповіла я тримтячими пальцями.

-Уже придумала завдання для гри у карти?

-Так. Трохи пофантазувала.

-Мені уже боятися?- він причепив наляканого смайлика у кінці повідомлення.

-Все в межах пристойного. Не хвилюйся.- запевнила я, та знову перечитала невеличкий список який склала ще на роботі.

-Добре.

Олівчик збоку його повідомлень щось довго писав ,а тоді зник.

Що ж він такого друкує?

-Іду голити свої щоки. – нарешті прийшло від нього повідомлення, а в кінці смайлик що підморгує.

-До зустрічі.- відписала я та вийшла із ВК.

Я зрозуміла його натяк про гоління. Той накачаний литовець натякав що готується до поцілунків і це не могло мене не тішити!

Ввечері ,на моє здивування ,Леонас чекав мене біля під’їзду. Як завжди із багряною трояндою в руках.

-Привіт.- спантеличено посміхнулась я коли підійшла до хлопця.

Він нахилився до мене та коротко поцілував у губи наче робив це завжди. Ніби він був моїм хлопцем.

Мої губи розтягнулись у задоволеній посмішці.

-Привіт, красуне. – нарешті привітався Беранкіс та ,взявши мене за руку, простягнув троянду.-Ти голодна?

Ми рушили у сторону стоянки позаду мого дому де як завжди стояла його «КІА».

-Ні, я повечеряла щойно.

Я не могла відірвати від нього погляду …і ще стерти з губ цю дурнувату посмішку.

-Що?- запитав Лео.

Ми саме підійшли до його автівки.

-Нічого. Просто ти якийсь дивний сьогодні. І я ніяк не збагну чому.

-Дивний?- здається він вважав свою поведінку нормальною.

-Ну..- я замислилась чи варто ділитись із ним своїми спостереженнями.- Ти раніше не чекав мене біля самого під’їзду. І не цілував при зустрічі.. Тому це дивно якось.

Я запнулась ,відчуваючи себе дурепою.

-Я раптом пригадав що обіцяв переконати тебе у тому що з хлопцями може бути добре. А сам натомість відійшов від плану.

У мене подумки відвисла щелепа. Здається він не помітив що я вже закохана у нього .

Хлопець кивнув, сприйнявши мою мовчанку як згоду.

-Тому сьогодні я збираюсь надолужити втрачене!- він підморгнув мені.