Весь вечір суботи я провела у ванні. Вибривала огидні волоски із найвжкодоступніших місць на тілі. Робила манікюр, педикюр та у відображенні дзеркальця що збільшує зображення- висмикувала бровинки що були зайвими.
Все ,тепер тіло було ідеальним.
Я лягла у ліжко. Потрібно було добре виспатись. На якусь мить я навіть задрімала. А потім різко прокинулась від якогось шуму у кімнаті і на мене напала паніка. Раптом стало страшно перед завтрашнім днем. Адже я опинюся одна в автівці із мало знайомим хлопцем. А що як він візьме із собою своїх друзів? І як він збирається вчити мене плавати? Навіщо я взагалі погодилась на це?
Я мало не збожеволіла від цих думок.
А потім глибоко вдихнула. Ну не з’їсть же він мене! Що до його друзів – потрібно буде уточнити чи поїдуть вони з нами.
Я одразу написала йому про це у повідомленні ,навіть не сподіваючись що він відповість зараз. Та хлопець відписав десь через пів години. Сказав що ми поїдемо лише у двох. Але якщо мені дуже потрібно- то він запросить і своїх друзів. Я була надто знервована аби оцінити його жарт.
Отже одне питання вирішилось саме по собі.
Що до решти страхів… Розберемося походу діла. Зрештою ми ж не вперше будемо разом. Думаю нічого страшного не трапиться.
Весь початок неділі я все ще нервувала. Правда вже не так сильно як вчора.
Про його прибуття повідомила смс-ка.
Він чекав мене біля своєї автівки, обпершись спиною на задні дверцята.
-Привіт.
Лео посміхнувся та випростався коли я підійшла до нього.
-Готова їхати?
-Звичайно!- я кивнула та поправила на плечі спухлу від речей сумку.
Хлопець відчинив для мене передні пасажирські двері і під пильними поглядами цікавих сусідських бабусьок я пірнула у салон авто. А там на панелі приборів на мене чекав сюрприз- красива біла троянда.
-Це тобі. – сказав хлопець ,зайнявши місце водія.
Здається я вже починаю звикати до цього.
-Дякую.
Я взяла квітку у руки та занурилась носом у її бутон, втягуючи приємний аромат.
Леонас увімкнув негучну музику та плавно рушив з місця.
Дорогою ми невимушено розмовляли про різні дрібнички. Я подумки відмітила що зовсім перестала нервуватися, як робила це вдома останні два дні.
У Івано-Франковому ( містечко яке проїжджаєш по дорозі до Львова) ми несподівано потрапили у невеличкий корок . Виявилось що перед світлофором трапилось незначне ДТП. Довелось зачекати .
Беранкіс весело розповідав про те як проходить його служба і раптом помітив що замазав свої джинси мастилом для машини. Плямка була незначна, скоріше навіть не плямка а невеличка чорна смужка. Та хлопцю вона дуже не сподобалась. Він дістав із бардачка упаковку вологих салфеток та почав зачищати штани.
Отже чистюля! Так і запишемо.
Коли ми виїхали на окружну дорогу ,аби не кружляти загрузлими у корках центральними вуличками, Леонас раптом цілком серйозно запитав:
-Тобі не страшно їхати зі мною через ліс?
Я глянула у вікно і справді ми були практично одні на цій дорозі. А довкола лише похмурі дерева.
Чесно? Стало моторошно. Та я взяла свої страхи у кулак.
-Ні, не страшно.
Я знала що аби вчинити зі мною щось огидне йому не потрібно докладати ніяких зусиль. Ще на першому побаченні я на власні очі пересвідчилась що його накачані мускули справжні. Він запросто затягне мене у цей ліс і навіть не запихається.
Але щось у ньому говорило що він не збирається робити мені боляче
На привелике щастя розвідник із Леонаса був хороший. Він добре вивчив карту і легко знайшов аквапарк що знаходився на вулиці Княгині Ольги.
Потрібно було спершу пройти крізь турнікети до касового віконечка. Там хлопець оплатив нам дві години катання на гірках ,а ще відвідування усіх кімнат із сауною.
Задоволення було не з дешевих. Хоча мабуть для його європейської зарплатні це копійки.
Звичайно що місця для переодягання тут були окремо для чоловіків та жінок. Нам видали спеціальні магнітні ключики для камер схову. Шкода що у мене не було герметичного пакету для мобільного телефону. А я ж так хотіла зробити із цим «біцепсом» пару кадрів. Довелось залишити телефон у роздягалці разом із рештою речей.
Красунчик уже чекав мене при вході у головний зал.
Підтягнутий торс, накачані мускули рук та ніг. Я заздрісно закусила губу. На відмінно від нього я не могла похвалитись такою спортивною фігурою.
Майже плоскі сідниці ще хоча б рятували дві невеличкі рюшечки на трусиках.
А от другий розмір грудей без пуш апу виглядав не так ефектно як хотілось би.
Я несміливо заглянула Леонасу в очі.
Що ж, він досі мило мені посміхався. І принаймні не морщив носа. Це вже хороший знак.
-Ходімо?- запитав красунчик коли я порівнялась із ним.
-Ага. – я кивнула.
Ми рушили до перших невеличких басейнів що були найближче.
Що разу коли його пальці чи лікоть ,чи долоня випадково торкались мене- моя шкіра починала палати в цих місцях. Я старалась стримуватися. Це не побачення! Не фліртувати! Повторювала я. А хлопець здається почувався зовсім вільно і навіть не намагався до мене залицятися.
Після відвідування мініатюрного басейну на двох що виявився джакузі , Леонас заявив що пора мене навчити плавати.
Ми зайшли у невеличкий басейн наполовину заповнений молодими людьми та закоханими парочками. Вода покривала моє тіло аж до шиї. У центрі басейну знаходилось закінчення велетенської водної гірки що проходила крізь вулицю. Звідти весь час текла вода та вискакували щасливі люди. Можливо тому у самому басейні були сильні хвилі. Я ледь трималась на ногах. І як на зло знову з’явився мій панічний страх потонути. Наслідок нещасного випадку що трапився зі мною у дитинстві коли я мало не потонула у невеличкій водоймі.
#11206 в Любовні романи
#4405 в Сучасний любовний роман
#4275 в Сучасна проза
Відредаговано: 03.04.2020