День перший

Як ти вже знаєш- ми познайомилися через одну із соціальних мереж. Був кінець січня. Одного пізнього вечора він написав мені коли я вже готувалась спати. Добавився в друзі. Його повідомлення не було якимось незвичайним. Ну хіба що трохи. Все через його ім’я яким він представився. Леонас Беранкіс. Я мало язика собі не зламала намагаючись прочитати ці два слова написані латинською. Він користувався мабуть перекладачем. Тому потрібно було зосередитись аби зрозуміти що він пише.

Того вечора я була надто втомлена тому просто прийняла його заявку дружити. І написала у повідомленні що рада знайомству.

А коли наступного ранку перед роботою зайшла на свою сторінку- там блимало нове повідомлення від Леонаса. Він писав що приїхав у Новояворівськ із Литви. Що він військовий. Що приїхав сюди ще три місяці тому на міжнародні навчання.

Спершу я не повірила йому. У відповідь на його довгу історію коротко запитала що йому потрібно від мене. Чесно я тоді думала що це один із наших так вирішив позалицятися. Щось новеньке. Леонас відповів вже ближче до вечора коли я прийшла з роботи. Написав що просто хоче поспілкуватися із кимось новим тому що йому набридло сидіти вечорами в казармі із двадцятьма хлопцями.

Проста відповідь переконала мене що він таки справді іноземець і здається дійсно військовий.

Тоді у голову прийшла нова думка. Якщо військовий – значить шукає дівчину з якою можна переспати. Три місяці без сексу для них справжня катастрофа.

Я вже звикла що у соц.мережах зазвичай знайомляться саме для цього діла. Ну принаймні мені такі кадри часто писали. Не хотілось знову наступати на ті ж граблі. Зараз для годиться він почне цікавитися чим я живу, а тоді запросить на побачення і одразу почне натякати на номер у готелі. Хотілось швидше із цим покінчити. Тому коли він запитав мене чим я займаюся протягом дня- я прямо написала:- Якщо ти шукаєш дівчинку для сексу –то не витрачай даремно свій час на мене. Нічого не вийде.

Він не відписував близько години.

Я вже розслабилась що він таки мене послухав, як через годинку і п’ять хвилин прийшла його відповідь.

-Я не шукати дівчину для секс.- писав він ламаною українською.- Тільки переписка, please.

Його настирливість викликала у мене цікавість. Я нарешті зайшла на його сторінку. Там не було жодного посту. Лише п’ять фотографій на яких був зображений височезний світловолосий парубок із добряче накачаними мускулами. Фото були зроблені точно закордоном. І на кожній із них був дійсно той самий хлопець.

Що ж. Можливо це справді він. А може й ні. Цього я не дізнаюсь. Та якщо хоче просто переписуватися зі мною щоб урізноманітнити своє холостяцьке життя- то нехай. Не він перший хлопець з яким я дружу по переписці. І навіть не перший іноземець. То чому б і ні.

Так ми й почали переписуватися. Робили це переважно ввечері. Як він пояснив- з самого ранку і до вечора він на полігоні вчить наших солдатів тактиці бою.

Не думаю що він мав право розголошувати цю інформацію. Та мабуть захотілось повиставлятись переді мною. Що ж, на здоров’я.

Непомітно промайнув тиждень. Він продовжував мені писати. Заходив тепер у переписку з самого ранку щоб побажати мені гарного дня. А в вечері ми вже переписувались більш насичено. З ним було легко і цікаво. Хоча я одразу налаштувала себе що це просто переписка і не дозволяла собі з ним фліртувати. Хлопець розпитував мене як пройшов мій день, чи я не стомилась дуже на роботі. А потім розповідав чим займався він.

Був четвер. Ми тоді працювали у ранішню зміну. Пригадуєш тоді за обідом я мало не поперхнулась куском хліба? Саме тоді він вперше покликав мене на прогулянку. Як же там було. М-м-м. А так:

-Як щодо кави цими вихідними?- ми вже тоді перейшли на англійську мову. Так він швидше відповідав мені у повідомленнях бо не потрібно було користуватися перекладачем.

Палець завис у повітрі над телефоном. Я не знала що йому відповісти. Його пропозиція була повною несподіванкою. За цей тиждень ми жодного разу не обговорювали можливу зустріч . А тут на тобі.

Доки я блукала у ступорі від Леонаса чи Лео( як він просив його називати) прийшло нове повідомлення.

-P.S. тільки кава ..

Я насилу стримала голосний сміх що мало не вирвався на зовні.

Ця фраза була вирішальною у моєму виборі. Я погодилась. А чому б і ні?

Пам’ятаю як ти тоді була шокована. Не могла повірити що я піду на побачення з іноземцем.

А я не робила з цього нічого грандіозного. Ну подумаєш зустрінуся із хлопцем з котрим переписуюсь вже тиждень. Це ж не побачення. Просто вип’ємо кави…

У цю неділю ,на котру ми назначили зустріч , ще з самого ранку почався снігопад. Замело білими крижинками все навколо.

Я вже почала роздумувати як відмазатися від зустрічі. Погода явно була проти неї. А гуляти у завірюху мені зовсім не хотілося.

Він не писав мені від вчорашнього вечора .Я вирішила що він теж передумав. І нехай. Краще ляжу спати після обіду. Можливо хоч висплюся.

Та коли я вийшла на вулицю після недільної служби у церкві- навколо стояла справжня казка. Завірюха вщухла. Все довкола здавалось таким м’яким під сніговою периною. Що ж, можливо таки схожу на цю зустріч. Подивлюсь чи справді він такий як на фото.

Вже у дома від Лео надійшло смс. Він писав що приїхав у назначене місце( мою улюблену піцерію) але усі місця там були зайняті. Я попросила зачекати біля входу і пообіцяла що прийду за двадцять хвилин.

Отже таки зустрінемося.

Я сама дивувалась від того що йшла на зустріч з незнайомцем, та ще й до того іноземцем, і була абсолютно спокійна. Такого зі мною ніколи не було. Перед кожним побаченням, тим паче сліпим побаченням ,я завжди страшенно нервувала. Раптом я йому не сподобаюсь. Про що ми будемо розмовляти ? А тут жодної реакції.

Мені було абсолютно байдуже сподобаюсь я йому чи ні. Я не підбирала одяг. Просто одягла те у чому мені комфортно. Навіть не позичала у сестри її елегантну куртку. Навпаки -одягла своє поношене балонове пальто і волохату хутряну шапку яка більше підходила для їзди на мотоциклі.