XLV

***

Ференс прокинувся ще вдосвіта і, розім’явши свої старі кості, вирішив перевірити сторожу. Він пройшовся між возами, роздубив одного заснувшого вартового, перевірив коней, що з першими променями сонця попрокидалися та мирно щипали травичку.

Раптом почув голосний плач в лісі, в гущавині, недалеко від табору. Взявши з собою рпаа з сином, які уже теж прокинулися – вирішив перевірити. Чоловіки рушили на плач. Очі Чобіка були перелякані, адже він пам’ятав ті страшні історії, які розповідали робітники, провідник Йошко і вівчарі на полонині.

Наблизившись до місця, звідки лунав плач, вони оторопіли: бідолашна дівчина, в обідраній сорочині, уся в ссаднах, поколоті босі ноги, плачучи трималася на ліву ногу. Побачивши чоловіків, дівчина перелякано спробувала пінятися, але не втримала рівновагу і впала і ще дужче заплакала.

- Беселни мадярул? – запитав Ференс, але дівчина продовжувала дивитися переляканими очима. – Говориш русинською?

- Так… - в очах дівчини промайнула надія.

- Як тебе звати? Що сталося?

- Я Марічка, бігла лісом і ногу пошкодила… - жалібно сказал дівчина.

- Добре, уже хоч щось… Не бійся, ми допоможемо! – промовив Ференс і надблизився до дівчини. Положив її руку собі на плече, підняв на дужі руки і поніс в сторону табору.

Коли чоловіки з дівчиною підійшли до табору, табір уже губів як вулик.

- Браконьєрствуєте, панове? – сказав хтось із робітників, коли Ференс на руках з дівчиною наблизилися до першого з возів. – Мавок не вольно полювати!

- То Ференс бачі для Ондраша наречену найшов у лісі! – реготнув Орпад і весь табір залився сміхом.

- Ану циц, лайдаки! Дівча злякаєте! – усміхнувшись сказав Ференс і підніс дівчину до свого лежака. – Так розкажеш, що сталося? Як ти тут очутилася? Це далеко від Рахова.

- А я не з Рахова, тятечку! Я з-за перевалу!

- Правду кажуть, що для Ондраша наречену в лісі відшукав серед мавок? – весело промовив Ганс і присів коло Ференса і дівчини. – Що каже? Звідки тут взялася?

- Каже з перевалу, от намагаюся вияснити…

- Нагодуй знайду, посади на воза, а по дорозі розпитаєш! Треба висуватися до місця роботи… - сказав бригадир і підвівшись пішов. Старий мадяр лише кивнув головою.

- Правду каже наш бригадир… - Ференс дістав окраєць хліба і шмат сиру та протягнув дівчині. – Зараз чаю заварю, а по дорозі захочеш – розповіси, що з тобою сталося.

Ференс заварив чаю дівчині, сам, роздаючи розпорядження, почав підганяти робітників до виходу табору. Коли вже коні були запряжені і вистроєні в лінію, Ференс послав Орпада в перед колони, сам посадив дівчину на останній віз і сів біля неї. Дівчина, поївши, повеселішала, але виглядала змарнілою. Старий мадяр взяв в руку її ногу, почав розминати. Рапток піднявши голову доверху крикнув «Дивись!». Марічка відволіклася, а Ференс різко крутанув ногу, вправивши сустав. Дівчина тільки зойкнула.

- Нічого з твоєю ногою страшного! Але дні три навантажувати не можна! – сказав Ференс, коли врешті колона рушила.

- Дякую, дядьку Ференсе!

- Засвоїла як мене звати? Молодчина! Можеш кликати мене Ференс бачі…

- Добре, Ференс бачі!

- Так розкажеш, що сталося?

- Не все так просто… - дівчина опустила голову і почала розповідати свою історію.

Як виявилося, дійсно, не з доброї волі дівчина втекла з дому, а вона таки втекла. І виходу іншого у неї не було, та й повернутися вона не може.

Їхнє село у карти в поляка виграв такий собі москаль – людина злобна, мстива та із садистськими замашками. За найменшу провину карав підневільних селян. А селяни терпіли, як і її батьки і брати. Першими не стерпіли брати, так відразу трьох забрали до войска, а менший втіл до лісу до опришків, але там і згинув. Це було два роки тому, коли Марічці не було 18 років.

А дві неділі назад москаль під’їхав до їх обістя, і сказав, що пришле за нею гайдуків, бо треба йому покоївка. Про те, що ставалося з покоївками москаля – не знав ніхто. Вони просто зникали і він шукав нових.

Матір довго плакала, а батько наказав втікати до тітки по цю сторону гір. Коли Марічка вирушила в дорогу, про це дізнався хтось з гайдуків і за нею послали погоню. Як потім зясувалося, батьків дівчини покарали, а хату спалили.

На другий день погоня нагнала Марічку перед перевалом, і її майже спійали, та на щастя почалося якесь дивне двигтіння гір, і перелякані коні гайдуків відмовилися продовжувати погоню. Напевно духи гір таки стали на її сторону, та вирішили захистити дівчину.

Проте, ніч її застала в горах, і вона збилася з дороги. Наступного дня дівчина блукала лісом, намагалася вийти хоч на якусь стежку, але безуспішно. І знову її ніч застала в горах… Марічка бачила в темноті червоні цятки, ніби очі бісів, і почала втікати. Впала в яму з пошкодила ногу, і вже не змогла нікуди йти. Там її і знайшли Ференс з чоловіками.

- Так, сумна історія… - підсумував Ференс. – А родичі де у тебе?

- У Сваляві! – відповіда дівчина, шмигнувши носом.