XLII

***

Ганс повернувся до Рахова і першим ділом знайшов Ференса. Переговоривши з працівниками і старим мадяром, вівів Ференса в сторону:

- Від Ондраша немає звісток?

- Ні, пане Гансе!

- Гадаю з ним все добре. І скоро ви побачитесь!

- Я теж в це вірю, пане!

- Треба буде женити тобі хлопця!

- Так ми того й пішли в гори, щоб заробити!

- Тут ми з Яном переговорили, і маленька конпенсація за незручності! – Ганс простягнув Ференсу важкенький мішечок, але той відсторонився. – Ти не подумай нічого! Нічого дурного! Тут просто моя вдячність за те, що правильно виконав моє прохання.

Ференс взяв кошель, а Ганс продовжив:

- Я зараз до міської управи, а по повернененню чекаю тебе і тих, кому реально можеш повіритися на розмову.

Ференс кивнув головою, міцніше зжав кошель і пішов у напрямку постоялого двору. Він не міг зрозуміти вчинку бригадира: знав його не так давно, але знав не тільки, як чоловіка слова, але скнару і черствяка, яких ще пошукати треба. Старий мадяр чув чимало від робітників, які довший час працювали у бригаді Ганса, що той відносився до них, як до останнього бидла, міг недоплатити чи взагалі обдурити з оплатою

Хоча про кожну людину говорять не тільки хороше. Хороше говорять тільки про мерців. А тут такий вчинок! І головне, Ганс впевнений, що Ондраш живий… Батькове серце також про це постійно шепче Ференсу, хоча розум вже, здавалось би, змирився з утратою.

Якщо Ондраш згинув у горах, то знайти його марна справа. Тому і йти з Гансом – дурня. Разом із тим, це можливість відшукати сина. Старий Ференс розривався в протиріччя. Проте, щось підсказувало, що потрібно йти з бригадою австрійця! Просто потрібно! Інтуіція? Нехай так, але рішення прийняте…

Так ща роздуми Ференс дійшов до постоялого двору, де жили залишки гансової бригади, ті хто не хотів або не мав куди податися. Всього залишилося 10 робітників, у тому числі Орпад і його син Чобі.

Ференс перерахував монети в кошелі – там було 50 щолотих дукатів. Він відрахував 10 монет, і підійшовши но столу – акуратно поставив стопку монет на стіл. Очі в чоловіків загорілися.

- Ганс сказав вас заохотити! На вечір Орпад і Петер підуть зі мною до Ганса, там він розкаже, що далі будемо робити… - сказав Ференс.

Він взагалі сам хотів просити у бригадира бати заохочення робітникам, але отримавши кошель прийняв рішення поділитися. Вони ділили з ним усі незгоди. А йому на облаштування весілля Ондраша вистачить і того, що лишилося. А Ганс, якщо й не скнара – дасть заробити усім. А як скнара – то особисто Ференсу небуде соромно перед чоловіками.

- Офіціанте, пива нам! – заволав Орпад, розділивши монети між робітниками. – Випий з нами, Фері!

- Не відмовлюся… - старий мадяр сів на лаву.

- От розкажи нам, Ференсе, як ти скнару крутанув на таку суму? – запитав Петер, взавши перший кухоль пива у офіціанта.

- Це Петере його ініціатива! – відпивши зі свого кухля, промовив Ференс. – Віднеси, каже хлопцями компенсацію, і прийди до мене з тими, кому можеш вірити, на раду.

- От так і сказав? – осушивши відразу півкухля здивувався Орпадю

- А мені зміст брехати? Чи тобі гроші не доказ?

- О, ще який доказ! – зареготали одночасно чоловіки.

Далі точилися розмови ні про що, і пилося пиво. Ференс сам сидів тільки з першим кухлем і лише попросив Орпада і Петера не налягати на хмільне. Ближче п’ятої години Ференс допив своє пиво і піднявшись з лави кивнув Орпаду і Петеру6

- Ходімо!

Чоловіки вийшли з постоялого двору і попрямували Раховом на зустріч з бригадиром. Рахів – звичайне провінційне містечко, з мощеними вулицями  низенькими будиночками.

В повітрі пахло грозою і липами. Пянкий аромат змішувався із запахом кави з кавярні і свіжого хліба з пекарні.

За п'ятнадцять хвилин Ференс з Орпадом і Перетом були в обумовленому бригадиром місці.Сам Ганс не змусив себе чекати. Сидівши за кавою з газетою за столиком в кавярні, він помітив чоловіків, тільки вони вийшли на вулиці із-за повороту, і коли вони наблизилися – підійшов і потис кожному руку.

Сказати, що Орпад і Петер були ошелешені – це не сказати ічого. Ференс лише хитро усміхався в свої пишні вуса.

Ганс сам сів за столик, і запросив чоловіків присісти, замовивши для них каву.

- Панове, я запросив вас на раду, і якщо ви тут – значить Ференс бачі вам доіряє, тому можу довіряти і я! - бригадир глянув на Ференса і той кивнув, потім на двох других чоловіків – ті теж кивнули, і Ганс продовжив: - Сталось так, як сталось! Хто у цьому винен – не час зясовувати… Ми прийшли робити роботу та отримати платню. Я пропоную зробити те, для чого нас найняли швидко і якісно. Для цього я додатково найняв 20 робітників. Ви, що залишилися – складете кістяк бригади. Завтра до полудця я отримаю в управі решту паперів і ми можемо виходити! Запитання?

- Немає, пане! – майже хором відповідли чоловіки.

- От і чудового! Для тих, хто залишився – платня подвійна! Завтра я Ференсу передав аванс і місце де отримати інструменти, припаси та матеріали.