ХХХV

***

Хлопців розбудив звук довбіння кайлом об стіну печери. Перерви між ударами були довгі, що свідчило про відсутність навиків та сил. Ондраш підвівся перший, і виглянув з намету.

- Наш господар вирішив нас не чекати? – запитав позіхаючи Фабіо.

- А біс його знає… Звідси не видно… - відповів мадяр. – Давай, підіймаємося, бо зараз зарядить, і нас тут спросоння присипе.

Хлопці зібралися, поправилися, і вийшли з намету. Поблуавши печерою вони врешті решт вийшли на звук кайла. І дійсно професор взявся за роботу, яка йому була не під силу.

- Професоре! Дозвольте допомогти… - звернувся до Шоні Уштока Ондраш.

- О, молоді люди, ви вже прокинулися? Йоу регелт! – обернувся професор. – Ні, друзі, ви спочатку поснідайте, випийте кави, а тоді за роботу!Я залишив сніданок і каву на столі…

Фабіо та Ондраш чемно кивнувши пішли до столу, про який говорив Ушток. Хліб, масло, шинка і… запашна кава. От за що за що, а от за каву Фабіо був безмежно вдячний професору. Хлопці поснідали мовчки, з’ївши по дві канапки і повільно насолоджувалися кавою.

- Знаєш чого мені бракує? – порушив тишу Фабіо.

- Кобіти? Золота? Кава в тебе є… - лукаво усміхнувся Ондращ.

- Кобіта мене чекає… сподіваюсь… Золото я зароблю… А от за яєчну в чотири яйця я б зараз душу продав!

- Гурман! – зайшовся сміхом Ондраш. – Давай, закінчуй і йдемо до професора… взагалі я вже стомився бути кротом! Хочу на сонечку вже грітися…

- Підтримую! – сказав італієць і одним ковтком допив залишки кави.

Хлопці повернулися до професора, який обливаючись потом і важко дихаючи намагався в черговий раз занести кайло для удару. Проте по ньому було видно, що цього вже він не зробить.

Ондраш підійшов до Шоні Уштока і протягнув руку до нього. Професор покірно віддав кайло мадяру.

- Професоре, кожен має робити свою роботу…

- Згоден, юначе, повністю згоден!

- Ну так кажіть що і як робити? – повернувся до професора Ондраш.

Шоні Усток почав показувати місця, де потрібо було зробити отвори, щоб можна було розмістити динамітні шашки. Ондраш, на переміну з Фабіо, розмашисто працювали кайлом, а професор розміщав динаміт с скручував контакти.

- Сьогодні не будемо підпалювати і бігати! – пояснив Шоні Ушток у відповідь на здивовані погляди Ондраша і Фабіо. – Я спеціальний пристрій я купив у гірників на Шльонску на поляках.

По завершенню двох годин все було готово. Професор дістав величеньку бабіну з кабелем, всі шашки з’єднав із кабелем і подав Ондрашу, наказавши тягнути в сторону ліфта. Коли мадяр дотягнув бабіну, професор старши піт з лоба сказав:

- А тепер варто пообідати! Гайда гуляш готувати…

- Професор має свіже м'ясо? – здивувався Ондраш.

- Мій юний друже, свіже м'ясо тут у печерах? – Шоні Ушток загиготів своїм дивним сміхом. – Звичайно маю! Ну, не дуже свіже… Знаєте, у русинів є чудові рецепти вудженого мяса і ковбас. Священник з сусіднього села мені часто продає. Як і солонину і м'ясо! Каже йому не можна… Дивне таке імя у нього…

- Отець Матвій?

- О, точно, Матвій божий чоловік! – плеснув себе об чоло професор. – Досить розмов, час не чекає!

Хлопці переглянулися і прийнялися допомагати професору з прогуванням обіду. Як виявилося, дійсно, професор Ушток дістав солонину, кавбаси і шмат мяса. Все це нарізав великими ломтями і скинув у казан на вогні. Поки м'ясо смажилося попросив Фабіо начистити цибулю і моркву, а Ондраша – пару картоплин.

Десь за півгодини по печері потягнувся аромат мяса з паприкою. Мимоволі слинка підкочувала до горла то Ондраша, то Фабіо. А ще через п'ятнадцять хвилин усі троє наминали з мисок смачний гуляш.

- От би зараз поспати! – спустошивши миску потягнувся Фабіо.

- У тебе дійсно фекетунів в роду не було? – зареготав Ондраш.

- А моя мати казала, що циган, як голодний, то або спить, або співає! – загиготів Шоні Ушток. – Але досить відпочивати! Час робити великий бабах!

- О, бачиш, я не фекетунь! – реготнув Фабіо. – Бо я ситий і спати хочу! Я італієць! А італієць – це звучить гордо!

Фабіо прибрав зі столу і помив посуд і приєднався до Ондраша. По тому друзі з професором перевірили шнури і контакти та приготувалися до підриву. Виявилося, професор все досить непогано продумав, і в районі входу в печеру зі сторони замку, через який проникли хлопці від облаштував чудове укриття, яке молго слугувати захистом не лише від горизонтального, але й вертикального попадання.

Троє чоловіків заховалося в укритті, та за порадою професора Уштока відкрили рота. На запитання Фабіо, чому так не робили при підриві в печері під Проклятою долиною, професор пояснив це різницю в заряді вибухівки.

- Підрив! – крикнув Шоні Ушток, покрутив ручкута різко натис важіль. Але підриву не послідувало… Він ще раз покрутив ручку пристрою, що сам по собі нагадував телефон, який Фабіо бачив на пошті в Удіне, і знову різко натис на важіль. І знову нічого! Професор розгублено виглянув із укриття, потім піднявся в повний ріст, і знизуючи плечима покрутив головою.