ХХХ

***

Ян пришпорював коня, другого тримав за узду, і той кінь не втрачаючи темп летів за підривником. За останні три години Ян подолав двадцять миль, лише раз зупинившись, щоб дати коням перепочити. Два дні тому отаман банди Міклош втік із замку, де було вбито брата Яна.

Чи винив Ян Ганса? Ні, зовсім! І Ян, і Мірко чудового знали про небезпеки, які їх чекали у цій подорожі. Чули вони і про диких звірів, і про небезпечні перевали… і про кровожерливі банди, які ховалися від жандармів у карпатських лісах. І Мірка Ян не винив, за те, що той необачливо висунувся та отримав кулю. Його брат ніколи не боявся небезпеки, і будучи молодшим – був безпечним, а місцями його вчинки можна було назвати безглуздими. Мірко ніколи не був у складних ситуаціях, і це в першу чергу його, старшого брата, вина. Він завжди захищав його від усього злого.

Батько й матір завжди були заклопотані по господарству, і виховання Мірка Ян узяв на себе, був для нього мамою і татом. Коли вже обоє були в підлітковому віці, то найтяжчу роботу на себе брав Ян, як старший. Допомагаючи батькам Ян брався за важку працю, при цьому тягнувши за собою меншого брата, розповідаючи вдома, яка важлива йому була допомога брата. А батьки раділи!

Після того, як Яна забрали до війська – Мірко залишився вдома і почав допомагати батькам. По його ж словами – це була важка справа. Та це було недовго… менше року. Ян отримав призначення до саперного полку, де здобув професію всього свого життя. Але в  одній із військових компаній сталось так, що Ян відзначився перед командуванням, але отримав важку контузію, через що був списаний зі служби.

Той період Ян згадував і як полегшення, і як прокляття. Він повернувся додому, все повернулося до попереднього стану. Проте підривнику не вистачало війни і вибухів. Його почала дратувати тиша в селі, і він вирішив повернутися до армії. За ним ув’язався і Мірко.

Попрямували брати до Праги. У війську Яна прийняли як рідного і запропонували контракт інструктора підривників, на що той погодився, але з умовою… і Мірка рекрутували під командування старшого брата. Заробіток Яна був чималий, і він собі міг дозволити допомагати батькам та утримувати брата. Який рядовим рекрутом майже не отримував платні.

А далі була чергова війна імперії. Ну, як війна… Імперія ніколи не веде справедливих воєн, вона придушує вільні народи. І Мірка взяли на фронт. А Ян, щоб контролювати брата дав чималого хабара, щоб потрапити до роти брата.

Тільки дивом в тій бійні брати-підривники вижили. За час служби Мірко теж став досвідченим сапером і підривником, а тому повернувшись до Праги брати прийняли рішення піти зі служби. Далі пішли замовлення по спеціальності саперів-відставників, в основному на шахтах. Хлопці отримували шалені гроші, і за мінусом того, що відправлялося батькам – брати просаджували решту коштів на розваги і дівчат. А потім була зустріч з Гансом…

Так, Ян не винив ні Ганса, ні Мірка… Ян винив себе! Він занадто опікав брата, і це тому виною! Як він зможе дивитися батькам в очі? Та навіть відомстивши і вбивши Міклоша – не буде йому спокою.

Ян продовжував гнати коней в надії наблизити час помсти, можливо це дасть йому хоч трохи спокою, заспокоїть його сумління. Хоча на це було мало надії. Сонце припікало, а другий кінь почав прихромувати. Чех очима в далині замітив розлоге дерево обабіч дороги і попрямував до нього. Під’їхавши до дерева чоловік розгрузив коней і прив’язав їх пастися, а сам розсівся під дубом та закурив люльку. На небі пропливали білі хмаринки, сонце яскраво світило і на нього неможливо було дивитися.

Десь далеко ковиляла кобилка, запряжена в старенький віз. З іншої сторони дороги їхала група вершників, які наближалися досить швидко. Ян дістав револьвер і перевіривши набої, положив його поруч із собою. Коли вершники порівнялися з Яном, вони спішилися та двоє з них підійшло до чеха, третій, молодший за перших двох, стояв і тримав коней.

- Добридень пане! Попросимо ваші папери! – звернувся жандарм, як було видно по його нагрудному жетону – старший, до Яна.

Ян не поспішаючи дістав папери з нагрудної кишені та не встаючи протягнув жандарму. Той взявши документ почав його вивчати.

- Є проблема? – запитав Ян.

- Нем проблема, лем проста повірка. – відповів замість старшого другий жандарм.

- Дякую! – старший повернув Яну документи. – Скажіть, нічого дивного не помічали? Чи когось дивного?

- Ні пане! – сказав Ян. – Два дні назад горах бачив харцизяку, схожого на бандита, але…

- Добре, я зрозумів. – відповів жандарм, і штурхнувши іншого, розвернувся і пішов до коней. Якраз в той час кибитка порівнялася з третім жандармом, яий тримав коней, і молодший притримував дідка.

- А далеко до Рахова? – крикнув Ян жандармам, але ті не відреагували. Перевіривши дідка посідали на коней і поїхали..

- Якщо твоїми конями, до… до вечора, як зараз виїдеш – доїдеш. Але на вечір тебе в місто не спустять…

- Дякую діду! – махнув Ян рукою, але дідок вже поїхав і на прощання лише підняв руку.

Ян подумав, що тут можна було б і заночувати, щоб зранку виїхати до Рахова. З одного боку Міклоша по ночі він шукати не буде. Та й не відомо, чи у Рахові харциз.

Проте наступної хвилини Ян був налаштований досить рішуче! Ян його знайде! Як треба – купить весь Рахів і його дно.