ХХІХ

***

- Дядьку Штефане! Дядьку Штефане! – в господу войта влетів розкуйовджений Йошко.

- Ось ти й прийшов! – встав Штефан і протягнув руку Йошку. – Ти чого такий взбаламучений?

- Ой, дядьку, біда…

- Щось з вівчарями?

- Ні, дядьку Штефане… Гірше!

- У тебе, Йошку, біда постійно! Зараз вернеться Захар – все і розкажеш?

- Дя-я-ядько Захар в селі? – запинаючись запитав хлопець.

- В селі, в селі… - войт протягнув Йошку похар в водою. – Випий і заспокойся…

В господу увійшла Міланка, подивилася на Йошка та усміхнулася:

- Оцко, накривати на стіл?

- Так, доню, і на Йозефа теж. – відповів Штефан. – Він з догори, певно голодний, як вовк.

Міланка почала накривати на стіл: вкрила його шовковою білою ризою, положила свіжоспечену паляницю, поставила тарелі. Тим часом почулося тихе гупання ніг і в хату увійшов мольфар.

- Біг помагай! – привітався Захар. – Слава Ісу! О, Йошко повернувся! Чудового! Як справи, легеню?

- Дякую, Захаре! Біг помагай і тобі, і нам! Слава навіки! – привітався войт. – Йошко знову про якусь біду сплітає, друже!

- Нічого я не сплітаю! – образився хлопець, і вже привітався до мольфара: - Добридень, дядьку Захаре!

- Сідай Захаре до столу, Міланка якраз накріває!

Міланка поставила горщик з борщем, щойно з печі… потім пампушки… Госпоа наповнилася такими ароматами, що Йошко раз за разом ковтав слину. Мольфар ополоснув руки, потім став перед образами, перехрестився і лише по тому сів до столу.

- Ну, розповідай! – всівшись звернувся до Йошка мольфар.

- Так от… - почав хлопець, але войт його обірвав.

- Спочатку пообідаємо, потім справи! Нічого за годину не зміниться…

- Тоді діставай свою наливку, для апетиту… - усміхнувся у вуса Захар.

- Міланко, подай-но чарки, - звернувся до дівчини батько, коли та наповнила тарелі чоловіків борщем.

Міланка почала чарки, Штефан із під столу дістав фляшку темно-бордової вишневої наливки і наповних чарки. Тим часом Йошко взявся за ложку, як отримав по руці ложкою від мольфара.

- Не вольно починати, як господиня не за столом! – в півголоса сказав Захар, і Йошко слухняно відклав ложку.

- Доню! – сказав войт, - сідай до столу, бо дитина зараз язика проковтну.

- Іду, оцко! – відповіла Міланка і сіла до столу.

Мольфар встав з-за столу, за ним встали Штефан, Міланка та Йошко. Вони перехрестилися і Штефан почав говорити политву, яку за ним повторили усі присутні. Після молитви усі посідали до столу.

- Ну, за все добре! – підняв чарку мольфар.

- Най-ся збуде! – послідував його прикладу войт, і чоловіки осушили чари.

Далі всі мовчки почали обідати. Тихо, без розмов, лише було чути тихе сопіння Йошка над тарілкою, і зрадка плямкання того ж Йошка. Час від часу на хлопця дивився мольфар і хитро посміхався у вуса. Міланка теж поглядала на Йошка, і коли той ловив її погляд на собі – сильно шарівся і ніби намагався сховатися в тарілці.

Після борщу були банош зі шкварками та пироги з капустою та картоплею. Штефан знову наповнив чарки, і Захар піднявши свою чарку провіншував господаря та його доньку – випив до дна. Його прикладу послідував і войт.

Коли всі закінчили обідати, Міланка піднялася та почала прибирати зі столу. Войт втретє наповнив чарки, яківони з мольфаром осушили і вже опісля Штефан звернувся до Йошка:

- Ну, хлопче, а тепер розказуй!

- А що розказувати? Що? – запинаючись почав Йошко.

- Ну не про борщ з пампушками! – підморгнув мольфар, - Хоча вони були бездоганні!

- Біда, дядьку Захаре, на полонині!

- Яка ще біда? – наморщив лоба мольфар.

- Перевертень завівся на полонині!

- А чом ти, дурню, вирішив, що то перевертень? – не витримав Штефан.

- Ой, дядьку, а кому це бути?

- Ти давай подробиці, синку… - лагідніше сказав Захар.

- Чого дурень? Я не дурень! – надувся Йошко. – А кому це бути, як не перевертню? Той перевертень раз в три дні від минулої неділі, як гори почали двигтіти, почав з гір спускатися, приходити та роздирати по дві вівці. Вівчарям спасу немає, слава Ісу, всі цілі…

- Так а чому перевертень? – все більше злився войт.

- А слідів не лишає!

- То мо то щезник безкетує? – не вгавав войт.

- Ага, щезник! А виє так, наче людина плаче… Щезник?

- Добре, хлопче, добре, не гарячку… Ще щось? – намагався заспокоїти Штефана і Йошка мольфар.

- То напевно того перевертня дитинча Ганс вбив у горах! А я казав, що біда буде! Казав?

- Добре, казав, казав… - вже теж намагався заспокоїти хлопця войт, трохи охолонувши – Хлопці ще щось казали?