ХХIV

***

Поки Ян стояв над тілом Мірка,Ганс почав витягати тіла бандитів з замку та складати їх під муром. У будь-якому випадку – не місце трупам в замку, а тут доведеться залишатися мінімум на день. По-перше, заходить ніч, і ні пошуки провести, ні повернутися до табору не буде можливим. По-друге – ватажок бандитів утік, тому може повернутися з підкріпленням. Тому доведеться тримати оборону…

Австрієць хотів окликнути Яна, щоб той допоміг, але повернувши до нього голову побачив, що той сам не свій, то й вирішив не чіпати. Так, утрата у чеха досить велика. Було видно, що він не просто переживає смерть брата, підривник просто ошелешений. Бісові бандити!

Ганс виволік усі тіла та підійшов до Яна:

- Яне, мені дуже шкода, але…

- Що тобі шкода? – повернувшись різко, закричав Ян. – Ти черствий старий чурбак… Ні сім’ї, ні свого кутка… Тобі шкода Мірка? Та ти радий, що скарб доведеться ділити не на трьох, а на двох…

- Яне… - почав було Ганс оправдуватись.

- Що, «Яне»? Я впевнений, ти вже думаєш, як би мене позбутися!

- Яне, припини! Мірка треба поховати…

- Так, треба… - трохи заспокоївся Ян. Він взяв тіло Мірка на ріки і похитуючись поніс його в двір замку.

Чех знайшов лопату та почав копати могилу для брата. Ганс тим часом половив коней бандитів, розсідлав їх та почав досліджувати те, що залишилося від бандитів. В першу чергу він відібрав зброю та набої? До двох карабінів були лише те, що в самих карабінах, тому Ганс розрядив їх, а самі карабіни положив під стіною та заложив їх каменями. Револьвери були старенькі, тому їх спіткала доля тих двох карабінів. Ще два карабіни були справні та до них було по одному патронажу набоїв.

Далі настала черга речей бандитів: пару крейцерів у кожного, якісь папери на чеській та угорській мовах, в сумках чисті сорочки… Нічого цікавого! Хіба що два бурдюки із спиртним. Ну і по два коня вони з Яном мають. Якщо знайдуть скарб – то й до табору повертатися не має великої потреби.

Ян уже викопав могилу, і вже готувався опустити туди тіло брата. Ганс підійшов і допоміг йому. Чех промовив тиху молитву та почав заривати могилу. Ганс стояв мовчки, діставши люльку закурив. Підривник закінчив свою важку справу та присівши гірко заплакав. Австрієць поштурхав його в плече і сунув йому бурдюк:

- Пом’янемо Мірка!

Ян взяв бурдюк і зробив три глибокі ковтки. Відірвавшись скривився, обтер обличчя і підвівся…

- Я знайду того харцизяку! Знайду і порішу! Бог мені за свідка!

- Знайдеш і вб’єш! Знаю і вірю… Цей злочин не може лишатися безкарним… - Ганс положив руку на плече Яна.

- Де той твій клятий скарб?

- Не поспішай… Заходить ніч! Давай зранку… Важкий був день…

Ян кивнув, зробив ще кілька ковтків з бурдюка, пішов до замку, сів під колону та закурив. Ганс сів під протилежну колону. Вони сиділи так мовчки довго, поки сонце не заховалося за горами і на гори не опустилися сутінки.

- Йшов би ти поспав… - звернувся Ганс до Яна і гірко усміхнувся. – І дарма ти так про мене! Апропо – і позбуватися тебе не планував і планувати не буду.

- А мені байдуже! Просити вибачення не буду! А свою долю витрачу, щоб знайти вбивцю і порішити. – різко промовив Ян, підвівся і пішов до дверей замку, на ходу допиваючи спиртне з бурдюка. Він вже добряче захмілів та, ідучи, похитувався.

Ніч минула спокійно, якщо не рахувати, що під мурами замку вили вовки: чи то кров бандитів чули, чи то коней живих. Проте австрієць заблокував ворота, в першу чергу від незваних гостей, якщо ватажок приведе підкріплення. Але так ніхто й не прибув за цілу ніч. Хоча який йолоп поїде в ніч в гори? Ну і від диких тварин заблокував, особливо вовків, бо ведмедя, який би вирішив навідатися – Гансові барикади не врятували б.

Ранок наступав теж буденно. Встало сонце. Освітило замок і долину. Що є, час шукати скарб і забиратися звідси. Вночі Ганс вирішив повернутися в табір і вивести людей в Рахів, а там вже як бути – вирішить окремо. Після смерті Мірка у ньому щось зламалось. Хто йому Мірко? Ще один з робітників… Пропали ж Фабіо з Ондрашем? І жодних почуттів не було. А тут? Ганс раптом почав відчувати відповідальність за людей, які йшли з ним на будівництво залізниці.

Ганс докурив і увійшов в замок, де побачив Яна, що спав скрутившись калачиком під сходами. Бригадир почав будити підривника:

- Яне! Яне, вставай! Треба йти на пошуки.

Ян щось пробурчав і повернувся на інший бік.

- Яне, не варто давати шанс бандитам застати нас зненацька…

- Бандитів? Що, вже їдуть? – підірвався з підлоги Ян.

- Ще ні, але я тебе не залишу тут сплячого, та не піду на пошуки залишивши тебе тут.

- Встаю вже, встаю… - пробурчав Ян на почав підійматися. Було видно, що вчора він таки перебрав спиртного.

Чоловіки почали досліджувати кімнату за кімнатою. Великий круглий стіл, що стояв посеред зали був перевернутий та посічений кулями, як і стільці, що стояли навколо нього. Почали з першого поверху, де були підсобні приміщення: кухня, комори, якась майстерня, щось схоже на склад (з посудом та банками-шклянками), винну комору (з пустими пляшками на стелажах). Ганс із Яном перевернули кожну дрібничку з огляду на можливість відкриття потаємного сховку. Але їхні пошуки на першому поверсі нічим не увінчались. Ну, відсутність результату – це теж результат.