ХV

- Ну, Йошку, заплатив тобі пан Ганс? – запитав Штефан провідника, коли той повернувся в село.

- Та най пропаде той пан і його гроші! – мало не плачучи сказав Йошко.

- Невже не заплатив? А з виду порядний пан! – не вгавав войт.

- Заплатив, заплатив те, що обіцяв… - сказав переляканий Йошко, крутячи головою. – Але навіщо мертвому гроші? От якби я не повернувся, ведмеді б за ту коруну собі купили шмат м’яса?

- Так а що таки сталося, Йошку? – втрутилася вже Міланка.

І провідник почав докладно розповідати все, що з ним трапилося: і про ведмедицю з ведмедиками, і про прокляту долину, і про те як повертався, а позаду чув переслідувачів – напевно перевертнів.

- Таких страхів натерпівся, пане войте! Вже певно й сивий… - закінчив розповідь Йошко.

- Ой, лиха накличуть вони на наші Карпати! – похитав головою Штефан. – Правий був Захар.

- А як там Ондраш і фекетунь? – запитала Міланка.

- А що їм станеться! – буркнув Йошко, якому подобалася Міланка, та не подобалася її цікавіть молодими чоловіками. – Живі, здорові, ситі, обуті…

- Треба, Йошку, до мольфара сходити і привести його в село. – подумавши звернувся до провідника войт. – Старий я, сам, боюсь не дійду!

- Так на то він і мольфар, що має сам відчувати, коли і де потрібний… - запротестував Йошко.

- Йошку, курча мать! – закипів войт. – Ти що собі дозволяєш?

- А що я? Що я? – запинаючись почав оправдовуватись провідник.

- Я войт, я сазав! А ти зробив!

Раптом хтось постукав у двері.

- Кого там лихий на ніч несе? – повернувся до дверей войт.

- Не тільки лихий хитає чоловіком на ніч! – в дверях з’явилась голова мольфара.

- А я казав? Казав? – зрадів Йошко. – Дядьку Захаре, от тільки но я казав, що «на то він і мольфар, що має сам відчувати, коли і де потрібний»…

- Циц, ти, блаженний! – рявкнув войт.

- Дядьку Захаре! – на шию мольфару кинулася Міланка.

- Так від чого стільки шуму? – запитав присутніх Захар.

Усі затихли, впившись поглядами в Штефана. Той, виставивши Йошка за двері (він йому вже набрид, хоча було видно, що йти сам не хотів, буо було цікаво почути, чого мольфар прийшов, адже не просто так).

 Далі Штефан, закуривши люльку, почав переказувати Захару те, що розповів йому Йошко, вставляючи ремарки з розповіді Міланки. Не обійшов стороною і питання, що Ондраш приховав від нього слова мольфара про Ганса-арідника.

- Ти, Штефане, не бурчи! – вислухавши друга сказав Захар. – Хлопці ті добрі! Як і твоя Міланка – чисті душею… І зробили вони правильно!

- Так-таки так, Захаре! Але не йму віри…

- А тобі й не тре! То моя війна.

- Арідник з бісами біду творять! Село постраждало… Це вже наша війна – не вгавав войт.

- На гарячкуй, Штефане! Нічого ні ти, ні я не вдіємо! Всі мої сподівання на хлопців, що з Міланкою приходили до мене…

- Ти гадаєш, вони справляться?

- Ну, один з них – твій зять! Я думаю, достойний чоловік…

- Тю, на тебе, Захаре! – махнув рукою войт, а Міланка, що стояла біля припічку зашарілася.

- А ти не тфюкай, а слухай! – вказівним перстом помахав перед очима Штефана мольфар. – Арідник і біси до села не повернуться! Але їхні дії та зло горам бідою обернуться для Карпат та його мешканців!

І розказав мольфар, що порушення балансу в горах спричинить біду і проблему, що як мінімум для людей відіб’ється голодом на цілий рік: часті селі, труси землі і каменепади – спричинять голод і смерть. Звірина буде втікати глибше в гори, і полювати буде важче. Птахи покинуть насиджені місця, і шкідники будуть знищувати ліси і посіви. Каменепади та землетруси можуть спричинити відхід води.

Войт лише скрушно хитав головою, а мольфар продовжив: існує легенда, що в давні часи лісові духи жили в мирі між собою та приглядали за створіннями божими і Карпатах… Навіть арідник з бісами, хоч і робили пакості – не спричиняли шкоди, а карали лише тих, хто сам творив зло. Та й кару ту, як і її розмір арідник завжди погоджував з творцем.

Одного разу забрів у гори дивний чоловік… Поважний і розважливий, він з повагою ставився до мешканців гір та гірських духів, за що був ви нагороджений духами багатством – духи вказали на золоту жилу в горах. І як це буває – зачерствіла душа чоловіка, став він жадібним та гордовитим. Нагнав люду різного в гори та наказав висікти в горі замок для себе, обніс його височенним муром.

Зацікавився тим чоловіком арідник, та одного разу прийшов до чоловіка в подобі старця сивочолого. Та гордовитий господар замку – прогнав старця. Другий раз прийшов арідник в образі юнця білобрисого. Та і цього разу нагнали арідника з замку. Третій раз арідник навідався в образі мужа багатого, якого господар прийняв з почестями. І за великим столом стали вести світські розмови чоловік з арідником. Арідник зацікавився думками чоловіка, душа якого зачерствіла під впливом багатства, який доводив співрозмовнику перевагу сили і багатства над добротою та благочестивістю.