ХIV

- Як тобі такий поворот? – сівши коло Фабіо Ондраш.

- Ну, я виграю парі! – тихо засміявся Фабіо. – Тому мені такий поворот на руку!

Хлопці облаштували собі нічліг окремо від інших, розвівши вогнище. Таки ночі в горах холодні. Коли старий Ференс хотів приєднатися до друзів, його син попросив дати позайматися з Фабіо русинською, оскільки той хоча й робив успіхи – потребував допомоги, на зо батько погодився, хоча йому й не подобалося це.

Проте Ондраш з Фабіо могли спокійно обговорити сьогоднішню пригоду та подумати над тим, де ж таки шукати відповіді та розгадки. Арідник з бісами мали таку ж  карту як і вони, і там не було позначок. Якщо вони шукають замок, то знають лише район пошуків. Але ж вони говорять про якісь мітки в горах. Ці мітки необхідні для будівництва залізниці. Крім цього, вони взяли із собою сторонніх осіб, що унеможливлює прямі пошуки.

- Знаєш, Ондраше! – почав було Фабіо, але його слова обірвав глухий рик недалеко в лісі.

Всі чоловіки різко позривалися зі своїх місць. Усі, як один, похапали карабіни, було чути то тут, то там лягання затворів. Рик повторився наближаючись.

- Клята ведмедиця, не заспокоїться… - почувся десь шепіт між чоловіків.

- На кожен шмат м’яса є свій шмат свинцю! – була відповідь Ганса анонімному панікеру. – Ставайте до гурту і готуйтеся до оборони!

Говорити було легше, чим зробити – хмари повністю закрили місяць і, навіть за наявності палаючих ватр – видно було максимум те, що робилось на галявині. Якби це була війна – вони уже були б мертвими. Проте зараз їм протистояв лісовий звір, навряд чи дуже розумний, але дуже злий.

Рик почувся вже майже поряд, і в його сторону почали лунати постріли переляканих робітників. Постріли заглушили сам рик, але ведмедя ніхто не бачив. Стрільба припинилася, і хтось тихо запропонував піти подивитися, що вони встрелили. У відповідь цей хтось почув численні побажання швидкої смерті та дізнався багато про свої розумові здібності на численних рідних мовах і говірках робітників, що були в бригаді Ганса.

Чоловіки згуртувалися по-четверо, спиною до спини навколо двох великих вогнищ. Рик повторювався час від часу то в тому, то в іншому кінці табору. Інколи гарячі голови не витримували та відкривали вогонь в сторону звуку рику в надії влучити в цього невидимого звіра. Але звір мало того, що не боявся пострілів, а ніби й не помічав їх. Радше він боявся вогню, тому не наважувався вийти з темряви на світло.

- Так що ти думає? – спитав Фабіо Ондраша, які стояки втрьох з Ференсом спина до спини (як і Ганс з братами-підривниками Яном і Мірком, що стояли трохи поодаль). – Це лісовий дух, що прийшов помститися чи просто ведмедиця?

- Так біс його знає! – вилаявся Ондраш. – Знаю лише, що спати цієї ночі навряд чи доведеться… Не спиться тварюці!

- Карпатські ведмеді – небезпечні хижаки. – подав голос Ференс. – Уявіть собі тварину в три – три з половиною метра зросту, близько двох метрів – коли стоїть на своїх чотирьох, і вагою триста – триста п’ятдесят метрів… Уявили?

- Угу! – в один голос загуділи хлопці.

- Це доросла особина, щоб ви розуміли… Так ось! – Ференс відложив карабін, дістав люльку та закурив. – Коли ведмедів почали відстрілювати, вони пізнали запах зброї та пороху. І тепер він їх збуджує! А у нас тут зброї до біса…

- Батьку, то ти хочеш сказати, що це лише інстинкти тварини?

- Я нічого не хочу сказати! Я вам розповідаю про карпатських ведмедів! – обурився старий мадяр. – Так от: незважаючи на усі плітки про клишоногу незграбність ведмедів, карпатські ведмеді дуже рухливі, добре плавають, а молоді карпатські ведмеді добре лазять по деревах.

- Ференсе! Ти так багато знаєш про ведмедів? – почувся голос Ганса.

- Так пане, мій батько, дід Ондраша був чудовим мисливцем… - відповів Ференс. – Я з ним  ходив на ведмедя, хоч жодного не вбив!

- Ха, мисливець – зареготав Мірко.

- Ану циц! – рявкнув бригадир. – Так як вбити цю тварюку?

- Ну, батько казав, що вірний спосіб – вцілити бурому в око! Але це потрібно вдень робити, бо зараз…

- Ну от, чули, лайдаки! Ніякі то не духи! Ведмідь чує запах пороху, он і прийшов у гості! Крикнув Гнас. – Так що паніку не розводити тут! Давайте по черзі спати.

Спати так по суті нікому й не довелося, оскільки тільки хтось закривав очі, як відразу лунав рик. Чоловіки пошепки говорили, що Ганс і Ференс можуть говорити будь-що, але то не просто ведмідь, а гірський дух, який прийшов помститися Гансу за ведмежа. І тепер усі вони в небезпеці!

Старий мадяр в наказовій формі відправив Ондраша і Фабіо спати, оскільки завтра їм вирушати в чергову розвідку.

- Ну так що, обсудимо краще наші дії завтра в дорозі? – спитав Фабіо Ондраша.

- Так, це буде оптимально! – відповів Ондраш. – Нічка видалася весела, а нам ще завтра шукати відповіді.

Тим часом Ганс із братами-підривниками розмістилися біля вогнища, виставивши сторожу з двох робітників.

- Гансе, мене ті два молокососи починають хвилювати… - порушив тишу Ян.

- І чим тебе ті два молодих холопа насторожують? – втрутився Мірко.