ІХ

Подальша дорога пролягала гірськими ущелинами. Помилися вітер, а сонце сховалося за хмарами. Хоча й сонця побачити навряд чи судилось би, бо скелі тягнулися до небес, а шлях пролягав в основному до низу.

Кілька разів починався каменепад, внаслідок чого кілька робітників зазнали поранень. Йошко йшов попереду, постійно озираючись. Коли починався гул каменепаду – усі щільно притулялися до скелі. В руках усіх чоловіків була зброя, вони були готові зустріти будь-яку небезпеку. Хоча вони розуміли, що небезпека в ущелинах була виключно від каменів. Навряд чи яка жива душа самовільно готова була піти цим шляхом. А вони йшли! Хтось в півголоса проклинав Ганса і той час, коли вони прийняли рішення піти з ним в гори. Звичайно, усі робітники спокусилися грошима, обіцяними за участь у цій компанії. Проте ніхто не сказав про небезпеки, які чекали їх у тих клятих горах.

А ще ця чортівня… Спочатку у селі, потім ведмежа з ведмедицею і смерть їхніх друзів. І на сам кінець – проклята долина! Що так могло налякати провідника? Жителі русинських гір звичайно дуже забобонні, але щоб настільки… А він реально був страшенно переляканий, а хтось навіть говорив, що бачив сивину, що пробилася на його скронях.

Фабіо йшов поряд із Ондрашем та його батьком. Ондраш пояснював Фабіо чергові русинські слова, а італієць родив чималі успіхи, що визнавав навіть його друг.

- Ондраше! – крикнув Ганс. – Скажи провіднику, що треба відпочити!

- Добре, пане! – кивнув мадяр і побіг до Йошка. Фабіо послідував за ним.

- Дозволь мені… - попросив Фабіо і окликнув провідника. – Йошко, нам треба відпочити! Привал!

Йошко озирнувся, подивився навколо і показав наверх тропи.

- О, він мене зрозумів!

- Так друже, ти робиш успіхи! - похвалив італійця Ондраш.

Через кілька хвилин, коли бригада піднялась вверх по тропі, вони вийшли на галявину. Підйом видався важкий, доводилося мало не видиратися, чіпляючись за камені, що випирали на тропі. Але коли вони видерлися, їм відкрилася чудова картина: заквітчана різнобарвними квітами галявина була вкрита зеленим, навіть оксамитового кольору, килимом трав. Літали метелики, цвіркуни грали свою симфонію.

Вниз вела стежка, яка повертала до перевалу. В принципі з пагорбу цей перевал можна було роздивитися досить докладно: вузька стежка вела повз кам’яну стіну, а збоку від стежки – глибоку урвище, у якому можна було побачити вузьку голубу стрічку потоку.

Ганс підійшов до хлопців і теж почав роздивлятися перевал. Діставши свій записник та якийсь прилад, почав робити заміри та робити нотатки.

- І що скажете? – звернувся він до хлопців.

- Краса! – відповів Фабіо.

- Ага! – лише й сказав Ондраш, зачарований горами.

- Лайдаки, обідати! Через годину виходимо на перевал! – крикнув Ганс робітникам і знову повернувся до хлопців. – Отут нам доведеться працювати… Краса небезпечна!

- Пане Гансе! – до гурту підійшов один із братів-підривників.

- Чого тобі, Яне?

- Що ми тут маємо?

- Подивися з Мірком он туди… - Ганс показав рукою на скелю. – Як на мене від тої скелі до тої можна буде прокласти міст.

- Ну так, найменша відстань між точками. Але потрібно зробити розрахунки – сказав підійшовши Мірко. – А де це на карті?

- Ось… - Ганс розклав на землі карту і тицьнув пальцем.

- Але ж  тунель будемо бити з тої сторони! Ану ж вийдемо в іншій точці… - потер бороду Ян.

- Еге ж ! - погодився з братом Мірко.

- А до біса вас! – вилаявся Ганс. – Я роблю попередні розрахунки. Треба буде з тої сторони заміри робити з врахуванням побаченого. По ту сторону, - Ганс показав на проте лежку гору – буде долина і можна буде спокійно класти колію. Нам потрібно дотримуватися намічених замірів. Ідіть обідати, за годину – на перевал! А ви чого стоїте? – звернувся він до Ондраша і Фабіо. – Вас це теж стосується!

Так як деревини для вогнищ на галявині не було, усім довелося жувати сухе м'ясо і запивати водою. За годину Ганс наказав починати рух, і після розмови з Ондрашем Йошко почав показувати дорогу. Провідник тішився -  там за перевалом він попрощається з цими поганими людьми, які не шанують гірський люд і зневажають гірських духів Хай діється воля божа, а він із кроною повернеться додому і купить собі нові чоботи, а матері – хустину. Довелося ж йому натерпітися страху тої ночі! Ні, це однозначно погані люде! Не всі… Он, Ондраш з батьком і той кумедний хлоп, схожий на фекетуня. Але решта…

Перехід перевалу був не набагато легшим того шляху, що вони подолали до обіду. Робітники раділи, що не було каменепадів. Але без проблем не обійшлося – Мірко підвернув ногу, і тепер кульгав, опираючись на брата, а один із робітників зірвався у прірву, невдало ступивши на каменюку, що випирала на стежці. Звичайно, небезпеки чигали на подорожніх на кожному кроці, але робітники між собою дедалі більше проклинали Ганса за його ідею подорожі через перевал. Невдоволення наростало, і багато хто говорив, що як дійдуть Рахова та будуть живі та здорові – подадуться додому. Життя не варте жодних грошей.

Стежка через перевал почала повільно підійматися в гору і вдалині вже було видно смерековий ліс. Фабіо вже скучив за смереками, і навіть за тими клятими комарами та мошкарою. Дивитися вниз у провалля було страшно. Але ця безодня кликала його, а кожен погляд вниз заворожував.