VІІ

Фабіо було постелено на підлозі перину на сіні, щоб його спина менше турбувала. Але сну нормального молодий італієць не мав. Він постійно крутився, стогнав. А спина в цьому не грала першу скрипку. Йому снилися жахи…

Снилося молодому італійцю, що він стоїть посеред сонячної галявини разом із Міланкою. Тримаючись за руки, вони крутяться по колу, сміючись і радіючи. Раптом сонячне світло закрив великий місяць, а на горі, що нізвідки виросла над галявиною, з’явився Ганс. Хоча Ганса те, що з’явилося, нагадували лише віддалено: кремезний, червоний, рогатий чорт з лицем бригадира, величезний. В правій руці він тримав погар з вином і лівою, перстом вказував на нього й Міланку.

Несподівано з-під землі почали вилазити рогаті біси, які чомусь нагадували робітників бригади. Вони трясучи козлиними борідками почали виривати з обіймів Фабіо Міланку, яка гірко плакали, намагаючись втиснутись в його груди. От бісам вдалося видерти дівчину його з обіймів, і Ганс-чорт-бригадир щось гаркнув. Ліворуч і праворуч нього виросли брати-підривники, теж з рогами, хоч і не червоно кольору, які регочучи почали підпалювати динаміт на кидати собі під ноги. Почалися сильні вибухи та спалахи.

І почалося… З-під землі почали бити фонтани води, з гори почало падати каміння, все це змішувалося, підіймалося в високу стіну та нависало над Фабіано, готове обрушитись на нього, поховавши під собою. Та раптом!.. за спиною Фабіо почувся гуркіт, і вихором на землю опустився велет-богатир в золотих латах, з довгою сивою бородою і очима, в яких горів вогонь.

Вмить кам’яна стіна рушила на хлопця, а велет закрив його своїм щитом. Селевий потік гулко відбився від щита и почав розтікатися в різні сторони. Велет же дістав з піхом меч та рушив напрямку бісів. Меч спалахнув вогнем, і велет махнув ним нахрест… Почувся гулкий вибух, який відкинув Фабіо на спину.

Біси пропали! Фабіо лежав на спині і важко дихав. А велет-богатир? Почав зменшуватися, лати зникли, меч перетворився на дрючку, і перед хлопцем стояв сивобородий дідок в зелених шатах і мило посміхався. Потім взяв дрючка і вдарив хлопця по лобі: «Прокинся!»

- Та прокинься ти вже, лежню! – рявкнув Ондраш. – Треті півні співають!

- Га? Що? Де? – прокинувся весь мокрий Фабіо. – Це ти? – сказав він, побачивши мадяра, що схилився над ним.

- Ну ні, арідник в моєму образі! – зареготав Ондраш. – Звичайно я! Вставай, Ганс кличе.

- Встаю, встаю! – почав підійматися Фабіо. – Приверзеться ж таке… Ну й сон!

- Біси снилися? – спитав підморгнувши Ондраш. – До мене теж приходили…

Хлопці вийшли з господи, де їх чекали Ганс з війтом. Поряд крутився Ференс, щось обговорюючи з моложавим вусатим чоловіком років під п’ятдесят.

- О, а ось і наш герой! Як спина? – звернувся Ганс до італійця.

- Дякую, пане! Ваша мазя чудова, спина не болить!

- Чудово! Мольфар виявився правий… Це наш провідник! – він показав на чоловіка, з яким говорив Ференс. - Його звати Йошко, Йозеф по нашому. Коли ти будеш готовий виходити?

- Коли пан накаже, - випростувався в струнку Фабіо.

- Чудово! Значить за годину виходимо! – сказав Ганс і оглянув присутніх.

Не чекаючи наказу Ганс усі почали термінові збори. Хлопці ж, взявши із хати наплічники, стояли і спостерігали біля тину. До них підійшла Міланка і мило посміхнулася.

- Добридень! – вичавив по-русинськи Фабіо.

- Добрий, герою! – Міланка чмокнула його в щоку, і хлопець зашарівся. - Дякую тобі, Ондраше, що ти так все провернув. Навіть не знаю, чи говорити батькові, що Ганс – арідник.

- Добрий день, дівко! – підморгнув Ондраш Фабіо. – Тут вже сама вирішуй. Гадаю, нам вдасться розгадати підказку мольфара, та не дати аріднику занапастити Карпати та його мешканців.

- Ви такі чудові! Обидва! – поцілувала по черзі хлопців у щоки. – Шкода, що можливо вже не побачимося…

- Шляхи господні не відомі! Правда друже? – мадяр штурхнув Фабіо в бік.

- Правда! – відповів той знову по-русинськи і закивав.

- Ого! Ти робиш успіхи, фекетунь! - похвалила італійця дівчина.

- Назад мо повернемося, але вже без арідника, - зареготав Ондраш.

За годину вся бригада була зібрана, і Ганс попрощавшись з війтом і отцем Матвієм дав наказ виходити. Провідник Йошко йшов в голові колони, поряд з ним йшов Ондраш з батьком, трохи далі Ганс з Фабіо і решта робітників. Останніми йшли підривники-чехи, і щось, як завжди жваво шварготіли по-своєму.

Вже на краю села Фабіо повернувся, і побачив, як біля струмка стоїть струнка фігурка дівчини та махає йому білою хустиною. Ганс повернувшись теж її побачив та посміхнувшись, поплескав хлопця по плечу. А Фабіо вирішив, що обов’язково повернеться до села і побачить Міланку, вивчить мову і розкаже цій зеленоокій мавці про те, що життя без неї йому не миле.