VІ

Мандрівники швидко почали повертатися до озера. Перед ними відкрилась стежка, вистелена з квітів і зеленої трави. Коли вони йшли сюди, цієї стежки межи сліду селевого сходу вони не бачили. Дива та й годі! А можливо її й не було?

Кожен із них думав про щось своє. Міланка переживала за своє село, а Ондраш – намагався збагнути слова мольфара. Лише Фабіо розгублено йшов позаду, не наважуючись порушити тишу, і сподіваючись, що при перші можливості йому усе розкажуть.

Ось вони підійшли до водоспаду, що впадав в озеро. Спускатися до озера було не набагато простіше, ніж підійматися вверх. Фабіо цього разу був обережнішим і намагався повторити кроки друга. Міланка ж як лань граційно і швидко спустилася до улоговини, і присівши на краю озера, вирішила вмити свою заплакане обличчя.

- Ондраше, я відчуває себе дурнем! – вирішив порушити тише Фабіо.

- Ти навіть не уявляєш наскільки… - мотнувши головою сказав молодий мадяр. – Тут така історія, щ навіть я не можу збагнути всього.

- Так просвіти мою темну душу!

- Ну, ти сам просив! Дивися, ти сам просив. – гірко усміхнувся Ондраш. – Мольфар сказав, що арідник – це Ганс, біси – чехи-підривники. Вони прийшли сіяти хаос. Духам про це відомо, і вони проти, тому готуються до оборони.

- Що? – відкрив рота від здивування італієць. – Ти здурів?

- Це якщо коротко, і якщо я правильно зрозумів мольфара. Але нам потрібно буде шукати відповідь на ряд запитань, яких по суті й немає!

 -Так! Це напевно заразна хвороба і зараз я в слід за тобою здурію!

- Твоя справа! Але я дав обіцянку за нас двох!

- Мамма мія!

- Ти проти? – підморгнув Ондраш.

- Друже, куди ти, туди й я! А для Міланки я гори зверну!

- Цього якраз не треба, духи будуть проти! – і Ондраш почав детально переказувати розмову з мольфаром, детально зупинившись на тому де шукати відповідь як допомогти горам і їхнім мешканцям.

Фабіо уважно слухав друга, намагаючись вникнути в кожне слово. Не зчулися, як на краю озера їх покликала Міланка. Дійсно, їм час було повертатися. Потрібно було закріпити оберіг та вивести нарешті арідника з бісами із села. А без Фабіо з Ондрашем Ганс не вирушить в дорогу, що явно не сподобається гірським духам. А що вони приготували для свого захисту, не знав ніхто.

Мандрівники продовжили свою подорож. Міланка вела друзів берегом струмка, спритно перестрибуючи перешкоди. Сонце хилилося до заходу, але стояло ще досить високо. Було досить парко під впливом вчорашнього дощу та променів сонця. Ондраш пам’ятав батькову науку про те, що це вказувало на можливість повторення зливи. А повторення зливи могло затримати Ганса з бригадою це на день, що було не бажано. Потрібно дістатися замку та отримати відповіді на питання. Але які питання? Питань як таких не було!

Ондраш любив русинські Карпати, знав мову людей, що тут жили, але він нічого не знав про їх звичаї та повір’я. Молодий мадяр не міг сприйняти все те що відбулося. Ну як сприймати те, що його працедавець, зі слів мольфара – чорт, який з двома бісами хоче робити шкоду горам, а він і італієць, що геть чужий ля цих гір – мають знайти відповідь, як, якщо не зупинити гаспида, то постаратися зменшити його шкоду. При цьому є третя сторона – духи гір, які готові боронити гори, і Ондраш з Фабіо будуть в числі цілей цих духів!

Так от роздумуючи над халепою в яку вони з італійцем потрапили, Ондраш незчувся, як вони вийшли на край лісу, за яким починалася долина, в якій розташувалося село. Ондраш з розгону мало не врізався в Міланку, що йшла перед ним та різко зупинилася.

- Все, прийшли… - повернулася до хлопців Міланка.

- Міланко, вважаєш варто говорити батькові, що Ганс – арідник? – звернувся Ондраш до дівчини.

- А що ти пропонуєш?

- Пропоную змовчати, у будь-якому випадку, до нашого виходу із села. Ти ж чула, що сказав мольфар!

- Я й сама про це думала… Чи не зроблю я гірше, якщо скажу оцку!

- В свою чергу я скажу Гансу, що мольфар попередив про можливі селеві потоки на нашому шляху,тому варто поспішати. – кивнувши сказав Ондраш. – Навіть запропоную пересуватися самостійно, без провідника, ніби мольфар вказав шлях.

- Але мольфар сказав, що ви мусите йти з провідником!

- От халепа! – махнув рукою молодий мадяр. – Тоді ніяк, доведеться чекати провідника… сподіватимемося, що гірські духи не будуть шкодити селу… Тільки ти, Міланко, скажи, що з мольфаром говорив я, і нехай я переказую нашу розмову. А я вже заговорю і батька твого, і Ганса.

- Добре! - погодилась дівчина.

- І ти, друже тримай язик за зубами! – звернувся вже до Фабіо Ондраш. – Не треба Гансу знати нічого. Краще вчи русинську, вона тобі знадобиться! Нам знадобиться.

Решту дороги до хати войта друзі подолали мовчки. Коли прийшли, Ганс намагався розпитати, але Ондраш сказав, що треба спочатку вирішити питання з оберегом, а потім він докладно все розповість, оскільки мольфар надав багато важливої інформації і для гансової бригади. Бригадир погодився, та  діватися йому не було куди.

Потім Ондраш почав розповідати войту свою версію того, що сказав старий мольфар. Дістав з-за пазухи оберіг і подав Штефану, сказавши розмістити на найвищому місці в селі. Таким місцем виявився хрест церкви. Після довгих прирікань Штефана із отцем Матвієм, войт нагримав на попа і сказав, що оберіг буде поміщений на хрест у будь-якому випадку. Додатковий захист, крім волі божої селу не зашкодить. І де оберегу бути, як не на святому хресті що може ще більше посилити його дію. Крім того, хоч мольфар Захар і віщун, але це не богопротивна справа.