IV

Вночі пустився сильний дощ. Грім гулко віддавав ехом в горах, великі каплі гулко тарабанили по даху будинку. Гірше довелося робітникам, які укрились в стайні. Батька та сина мадярів і підривників-чехів, рівно як і Фабіо, Ганс забрав в господу. Войт не протестував. Він сидів в голові столу, і попиваючи вино, яким його пригостив Ганс, через Ондраша спілкувався з австрійцем. Ондраш вже кивав носом, а старий Ференс вже заснув на руках на столі. Чехи облаштували собі місце біля печі і вже бачили десятий сон. Лише Фабіо задумливо дивився в одну точку. Хоча це всім іншим могло здатися, що молодий італієць дивиться в одну точку. В цій точці танцював образ зеленоокої мавки, зваблюючи.

За вікном миготіли блискавки і гриміли громи. Свічка вже майже догоріла, коли войт встав з-за столу, підійшов до ікон і поклав на груди розмашистого хреста.

- Пане Ганс, завтра нікуди ви не підете! – повернувся войт до австрійця.

- Це чому? – здивовано гляну на войта Ганс, коли Ондраш мляво переклав йому слова старого.

- Русинські гори небезпечні, а після грози і подавна… - навіть не перекладаючи войту слова Ганса відповів молодий мадяр.

- Шайсе! – скрушно похитав головою Ганс.

- Ти скажи пане німаку, що я послав на полонину вістку, щоб прислали провідника. – звернувся войт до Ондраша. – Доведеться почекати, а з розрахунку грози, то може й на день-два більше. Але буде вам провідник.

Після слів Ондраша, який переповів йому слова голови села, Ганс враз повеселішав. Тим більше, якби ця гроза застала їх в горах – могла б трапитися біда. А тут, все що не робиться, складається на краще. В комітаті він і так повів, що має намір відвідати всі відтинки, де працюватиме, щоб зробити попередні заміри та розрахунки. А тому, як мінімум, днів зо п’ять в запасі у Ганса точно є. Ще б носіїв найняти! Гроші ж бо є, контора справно оплачує послуги досвідчених спеціалістів… Але ж не буде він жінок вантажити наплічниками з вибухівкою.

Ще раз блимнуло, а тоді відразу загриміло. Зовсім поруч… За вікном стало помітне світло від пожежі, що інтенсивно загорялася. Блискавка вдарила в хату, що стояла на сусідньому пагорбі. Незважаючи на сильний дощ вогонь набирав сили. З хати повибігали жінки та почали голосити.

Фабіо перший вибіг х хати войта та побіг до жінок. За ними вибігли войт та Ондраш. Швидко подолавши відстань до пожежі, молодий мадяр на мить повернувся до Фабіо і коротко промовив:

- Там діти! – і стрімголов кинувся в хату.

Не гаючи часу за ним влетів у хату Фабіо. Сухе дерево палахкотіло, диму майже не було. Але пелюстки вогняної квітки навіть на далекій відстані були нестерпні. Рятувало лише те, що хлопці встигли промокнути під дощем, проте в цьому пеклі одяг швидко висихав. З кімнати вийшов Ондраш з дитиною на руках, яка важко дихала. Передавши дитину Фабіо мадяр знову зник в кімнаті. Італієць не став чекати товариша, з дитиною на руках вибіг з хати і передав дитину Ференсу.

Ганс з війтом тим часом організували гасіння пожежі силами чоловіків бригади. Фабіо знову кинувся в хату, але в дверях з’явився Ондраш з двома дітьми. Важко дихаючи, передав дітей італійцю та впав на коліна. Волосся і брови мадяра обгоріли.  До сина підскочив, наче молодий, Ференс та допоміг йому піднятися. Дітей вже забрали жінки, і вже не голосячи тихенько плакали, обіймаючи дітей.

Чоловіки з бригади швидко носили воду і гасили полум’я. Ганс підійшов до войта, що сидів на сирій землі. Дощ загасив люльку старого, і той сидів просто дивлячись на залишки вогню.

- Арідник пройшовся селом… Треба буде кликати мольфара… - впівголоса промовив войт.

- Арідник? – скрикнула Міланка, що тихо підійшла ззаду, і обхватила обличчя руками.

Ференс допоміг Ондрашу дійти до великої колоди. За ними слідом підійшов Фабіо, а за ним приплентався чоловік в рясі, якого ніхто не помічав.Ондраш важко кашляв та омивав лице водою, що йому приніс батько.

- Отче Матвію, зранку я пошлю Міланку по мольфара! – звернувся до чоловіка в рясі войт.

- Брате мій Штефку, навіщо тут та бісова душа? – запищав піп.

- Арідник селом пройшовся! Захист ослаб!

- Біг з тобой, Штефку! Який Арідник? Звичайна громовиця!

- Ти Матвію ніби не русин… - похитав головою войт.

- Це я не русин? На все воля божа, Штефку!

- Треба поновити захист села!

Піп різко розвернувся і пішов в напрямку церкви. Присутні здивовано дивилися на войта. Тишу порушив Ондраш, який вже відійшов від пригоди в полум’ї:

- Пане войт, що сталося? Чому ти такий стурбований?

- Арідник селом пройшовся! Рік тому мольфар поставив захист селу, але чи то захист поганий, чи згрішив хто, а мо і з вами арідник зайшов… - похитав головою войт.

- Арідник? – здивовано на нього подивився Ондраш.

- І ти не віриш в нього?

- Та я й поняття не маю хто це…

- Це злий дух… чорт… біс… зло! – злякано промовила Міланка, дивлячись на батька.

- Так з божою поміччю… он і попа село має! – зніяковіло промовив молодий мадяр.

- Біг і арідник попратими, юначе! Біг відає силами добра, а арідник… Йому підпорядковуються усі полонинські духи: чугайстри, щезники, малпи, літавиці, нявки, лісовики… Всі! Піп? А хто він? Він навіть з богом не говорить! А що його молитва? Ніц! А мольфар? Той допоможе! Той може поговорити з арідником… може його задобрити… виясними причини немилості… - пояснив войт.