І

Італійські Альпи відрізняються від Карпат. Його рідне Менаджо на березі мальовничого озера серед гір – це звичайно просто фантастичне місце. Він провів там дитинство, там він вперше закохався… Але Карпати!

Уже третій день він, доїхавши екіпажем з Сюлешу до Слатіни, йшов із такими ж як він, заробітчанами, в напрямку Рахова. В Комо пройшов слух, що потребуються каменярі, а гроші які пропонувалися – дозволили б купити будинок та задуматися над створенням сім’ї. Тим паче, його пасія, Луча, віднедавна вже навіть не натякала, а прямим текстом заявляла, що у свої вісімнадцять вона не має наміру залишатися старою дівою. Фабіо й сам би не проти пов’язати себе узами Гіменея, але батько Лучі, який, здавалось би й не проти, бо цінував золоті руки Фабіо… був не готовий до розширення своєї родини. У Лучі ще було двоє старших та дві молодших сестри, а також двоє молодших братів, а ще з ними окрім матері і батька Лучі жили літні батьки старого Паоло.

Батько Лучі, як і Фабіо, був каменярем, і саме він порадив йому податися на будівництво залізниці. Фабіо, мало того, що був учнем самого Джакомо, він ще й мав інженерну освіту, на та свої 28 років був перспективним спеціалістом.

 У Марамароському комітаті Фабіо отримав припис прибути до Сюлешу та доєднатися до бригади якогось австріяки (розібрати почерк старого мадяра, який оформляв припис годі було, а бригадира, як не дивно, звали Ганс).

Як кваліфіковано спеціаліста Ганс взяв Фабіо до себе в екіпаж, як і двох підривників-чехів. Але всі попутники їхали мовчки: Ганс щось постійно нотував у записнику або кімарив, а чехи щось жваво шварготіли по-своєму (дуже красива мова, але не така мелодійна, як його рідна, італійська).

Фабіо ж милувався пейзажами за вікном: далекі гори в голубій димці, безкрайні виноградники, золоті поля пшениці… Як це нагадувало йому його милу Ломбардію!

Фабіано був сиротою. Хоча сиротою він себе не любив називати. У нього було дві сестри та два брати… Один брат… Дві сестри, найстарші, Марія та Джулія вже давно були заміжні, мали свої сімї та газдували. Добрі були господині та все в них було до ладу, охайні діти, доглянуті чоловіки, які по працьовитості не поступалися своїм жінками.

Старший  брат Адамо - вправний тесля, гордість усієї родини, працює в самому Римі. Він був меншим від Марії та Джулії, і вони постійно діставали його запитаннями про одруження. Проте Адамо не поспішав, він постійно був у роботі і на справи сердечні часу не мав. Його роботами захопився сам кардинал Джуно та запросив до себе. А там Адамо вже розвернувся на повну: меблі виготовляв для папського двору та римських вельмож.

Середній брат Леонардо – його найкращий друг! Був… Між ними було неповних два роки різниці. Вони весь час проводили разом. Лео був талановитим, він красиво малював, його картини оживали на полотні. Він був закоханий Міреллу, дівчину запальну і дуже вродливу. Саме вона винна в тому, що Леонардо немає… не прямо, а опосередковано, бо її теж немає. Мірелла підбила брата вступити в загони Гарібальді, піддавшись його ідеям перебуваючи у тітки в Римі. Разом з Гарібальді вони воювали проти австрійців, які заволоділи Болоньєю. Сам там Леонардо втратив Міреллу – вона загинула.

І Леонардо наче з цепу зірвався, почав шукати смерті. Та по словам його друзів – кулі його не брали. Навіть коли Гарібальді втік до Америки – Леонардо в малим загоном бився проти австрійців. А коли ватажок повернувся – Лео знову приєднався до нього, та уже поряд із старим революціонером знайшов смерть при Ментані. Третя спроба Гарібальді приєднати Рим до Італії провалилася.

Матір Фабіо померла коли хлопцю було 11 років. Вона хворіла на сухоти і лікарі не могли нічим допомогти. Батько дуже переживав утрату дружини, а по її смерті всю свою любов віддав Фабіо і Леонардо – найменшим своїм синам, що були й найкращими друзями. Та батько не витримав загибелі сина, і уже швидко сам всох, змарнів та одного ранку не прокинувся.

Так за один рік Фабіо втратив брата та батька. А потім і будинок батька, який влада забрала за борги – кошти на лікування матері потрібно було повертати, та уже не було кому. Спочатку Фабіо поневірявся в сестер, але у тих були свої сім’ї, і він не хоті набридати, тому влаштувався до каменотесів, жив у їхній общині, де познайомився з Лучею, яка приходила до батька, що був бригадиром над Фабіо.

Хлопець виринув зі спогадів. Вони були для нього дуже гнітючими та навіювали тоску.

Після прибуття до Слатіни бригада Ганса зупинилася на один день, а по суті – ніч, в трактирі старого мадяра Ласло, поки Ганс із двома робітниками відправилися на ринок за припасами. І на ранок, на швидкоруч поснідавши, бригада виступила в гори.

Звичайно, до Рахова можна було доїхати по більш-менш пристойній дорозі, але Ганс наполіг на пішому переході, оскільки мав намір оглянути місця, де доведеться працювати, та нанести їх на мапу.