Розділ 2: Створення кинджала

Королівство Мелатонія — одне з найбагатших на континенті. Можна сказати, що королям та королевам пощастило правити ним, адже на його землях видобували золото, яке було розкидане по всій Мелатонії. Звісно, золото також видобували в Золотому королівстві Янталія, але там його не було стільки, скільки в Мелатонії.

Зараз королівством править мудрий і добрий король Флін, який ніколи не брав участі в битвах і війнах, через що його прозвали Король Флін Миротворець. Однак такі добрі люди, як він, рідко живуть довго у жорстокому світі. Він помер від невиліковної хвороби. Його дружина, королева Гелена Хілтон, справжня спадкоємиця престолу Мелатонії, не могла правити, бо була жінкою. Її батько, покійний король Остін Хілтон, мав двох дочок-близнючок — Гелену і Хеллу. Вони росли слухняними і в любові, але, хоча були схожі, як дві краплі води, характери у них були зовсім різні.

Хелла була войовничою і запальною. Вона любила зброю і вправно володіла мечем. Вона не любила носити довгі сукні, а якщо й носила, то лише зелені, тому її називали "зеленою принцесою". Гелена ж була стриманою і розумною, чудово вміла слухати. Ще в дитинстві вона крадькома проникала на засідання радної зали, де підслуховувала політичні розмови. Гелена завжди мріяла стати королевою, а Хелла — лицарем. І їхні мрії здійснилися.

Попри те, що жінка не могла правити королівством, Гелену видали заміж за лорда Фліна Стерлінга, і вона стала королевою, але не правителькою. Хелла ж створила Альянс принцес-воїтельок, але загинула, і Гелена залишилася самотньою.

Тепер, коли її чоловік помер, у неї з'явився шанс правити королівством. Однак завжди є ті, хто проти цього. Після поховання короля Фліна, Гелена сіла на позолочений трон і наділа корону свого батька. До тронної зали увійшли три лорди королівства: лорд Гаррі Вайлд, хранитель Зміїної Затоки; лорд Домінік Візерспун, лорд Зеленого Лісу; і лорд Каспер Стерлінг, лорд Сніжної Долини. Вони зупинилися перед королевою.

— Присягніть мені на вірність! — мовила Гелена.

— Королево, хіба після смерті короля наступним королем не має стати ваш син, принц Алекс? — запитав лорд Каспер.

— Ви забули, що справжня спадкоємиця престолу — це я! — відповіла Гелена.

— Ви королева-вдова, а ваш син — новий король Мелатонії, — додав лорд Гаррі.

— Жінка не може правити королівством, це забороняють Десятеро Богів, — сказав лорд Домінік.

— Ви зрадники! — обурилася Гелена.

— У вас немає підтримки, ми вас не підтримуємо, — мовив лорд Гаррі.

— Вас немає кому захистити. Зараз ви самотня, вашим дітям лише по десять років. Ваш первісток, Гровер, міг би вас захистити, але він помер... — сказав лорд Каспер.

Гелена безнадійно подивилася на лордів. Вона зрозуміла, що не стане королевою, якщо не продемонструє свою силу. Вона повільно підвелася з трону і на повний голос промовила:

— Хто вам сказав, що я самотня і не маю підтримки? Сере Гілбарде, зайдіть!

Двері тронної зали відчинилися, і до неї увійшов кремезний чоловік у лицарських латах із чорним волоссям та бородою, місцями покритими сивиною. Він підійшов до трону, вклонився королеві, а тоді обернувся до лордів.

— Ви зараз можете присягнути мені на вірність. А якщо ні, то славнозвісний меч сера Гілбарда, "Сонячне світло", піде по ваших головах.

Лорди переглянулися та почали перешіптуватися. Першим на коліно впав лорд Каспер Стерлінг.

— Я присягаю вам на вірність і буду служити вам до кінця своїх днів!

За ним на коліно став лорд Гаррі Вайлд.

— Королево, я присягаю вам на вірність і буду служити до кінця своїх днів!

Але лорд Домінік Візерспун не захотів присягати.

— Боги розгніваються на вас, ви не повинні бути королевою! — вигукнув він.

Гелена поглянула на сера Гілбарда, і той, розуміючи натяк, вийняв меч із піхви. Від звуку, з яким "Сонячне світло" вирвалося з піхви, у лордів застигла кров у жилах. Цей меч, прикрашений візерунками лисиці — гербом дому Хілтон, був викуваний у кузнях Янталії спеціально для сера Гілбарда, коли той став найкращим мечником континенту.

Сер Гілбард підійшов до лорда Домініка Візерспуна і одним махом відрубав йому голову. Обезголовлене тіло впало на підлогу, а темна кров потекла рікою. Гелена порожнім поглядом подивилася на тіло лорда Домініка і пішла з тронної зали. Лорди, налякані королевою Геленою, негайно покинули залу і вирушили до своїх володінь.

Сер Гілбард вирушив до селища неподалік від замку. Всі будинки там мали два поверхи, адже Мелатонія була багатим королівством, і люди могли дозволити собі красиво жити. Він зайшов до одного з будинків, де за столом сиділи чоловік і дівчинка. Чоловік був із каштановим волоссям і карими очима, а дівчинка — також із каштановим волоссям, але з зеленими очима. На її шиї висів медальйон із рідкісного каменю: чорного, з зеленим відтінком. Сер Гілбард усміхнувся і мовив.

— Смачного вам!

Вони глянули на сера Гілбарда. Тоді чоловік на ім'я Джек Гранд, головнокомандувач мелатонського війська, підійшов до сера Гілбарда та обійняв його, бо той замінив йому батька. Коли до Мелатонії прийшли війська Арґроста і почалася битва, батько Джека, сер Бенедикт Гранд, загинув у ній героїчно, але не марно — Мелатонія вистояла. Відтоді сер Гілбард піклувався про Джека, а для доньки Джека, Бейли, він був як дідусь. Джек запросив сера Гілбарда до обіднього столу, сер Гілбард сів, і вони почали їсти. Тоді Джек запитав:

— Як там Зміїний острів?

— Все добре, повстання придушене, правителька Електра тепер сидить у в’язниці.

— Сере Гілбарде, — звернулася Бейла, — ви навчите мене битись на мечах?

Сер Гілбард поглянув на Бейлу й побачив у її очах полум'я бажання та мрії. Він колись уже бачив таку відданість, і йому це було приємно.

— Звісно, навчу, — усміхнувся сер Гілбард. — Ти будеш найкращою воїтелькою або лицаркою на всьому континенті.

Бейла поглянула на батька, але він був сумним, наче забув, що таке радість. Коли вона раніше просила його навчити її битись на мечах, радість одразу зникала з його обличчя, і він просто йшов, нічого не сказавши. Через його смуток Бейла також засумувала, і глибоко в душі вона палко хотіла дізнатися, чому він сумує. Сер Гілбард помітив їхні сумні обличчя і відчув, ніби опинився на похороні. Він рішуче піднявся, витягнув свого меча і сказав: