Розділ 1: Молодий Місяць

Ніч — це свята пора для ельфів, коли виходить повний місяць тоді відбуваються найбільші свята. Як Лорелею обрали королевою, то її коронація відбувалася саме у таку ніч. Коли королева Лорелея сіла на місячний трон, який був зроблений з кристалів які називались місячними. До неї підійшли: Алада, Талія, Мірадель та Мірана, вони по черзі підходили до Лорелеї та шепотіли їй на вухо обітниці, які має дотримуватись королева. Королева не плаче, стримана, рішуча, не помиляється, не проявляє жодних радісних емоцій на очах у підданих. Тоді Лорелея підвелась зі свого трону і проголосила назву ельфійського королівства. Вона назвала його Гармонією, тому що кожен ельф живе у добрі та гармонії.

Лорелея дотримувалась цих обітниць 10 років, але одна зустріч змінила усе. Королева Лорелея хотіла трішки відпочити від королівських справ, і вона вирішила прогулятись верхи на коні в Полі Єдинорогів. Коли вона прискакала на своєму темному коні, на ім'я Ніч, вона наказала йому скакати щодуху, він побіг наче стріла, яку пустили з лука. Тоді Ніч зупинився Лорелея не зрозуміла чому, вона злізла з нього та хотіла глянути навіщо він зупинився, і в далечині Лорелея побачила єдинорогів. Прекрасних коней з одним рогомо, вони були різними, деякі були повністю білими як сніг, інші були з різно кольоровими гривками та шерстю. Лорелея була зачарованою побачивши їх.

Через деякий час, із лісу вибіг чорний єдиноріг, а верхи на ньому сидів чорноволосий вершник, Лорелея не могла роздивитися його обличчя, тому що воно було далеко від неї. Цей вершник зацікавив королеву, і вона хотіла познайомитися з ним. Вершник почав розганяти єдинорогів, і вони почали розбігатися хто куди. Лорелея почала кричати йому в слід, але темноволосий вершник не чув її. Але вона не відступала від мети, вона створила у своїх руках яскраве сяйво, і впустила його у небо, воно вибухнуло й цей звук збив вершника з єдинорога. Тоді Лорелея прискакала до нього, злізла з коня та підійшла до незнайомця. Королева хотіла допомогти йому, тому що він був без тями. Коли вона хотіла діяти, незнайомець різким рухом дістав кинджала та приклав його до шиї Лорелеї.

   — Один не вдалий рух, і я переріжу тобі горлянку... Хто ти така? І що ти тут забула?

Лорелея усміхнулась, вона могла б з легкістю відкинути його своєю силою, але хотіла підіграти йому.

— Я проста селянка, і я просто хотіла прогулятись у Полі Єдинорогів. А ти хто?

— Мене звати Алдос я живу тут та піклуюся про єдинорогів.

Тоді вершник підвівся глянув на Лорелею і мовив.

— А, ти не схожа на просту селянку.

Лорелея не була одягнута, як проста селянка, її волосся було розчесаним і красивим, очі були не такі як у простих ельфів. Вона подумала невже він мене розкусив. В момент коли Лорелея хотіла говорити, вони почули якісь голоси. Тоді Алдос та Лорелея обернулись в ту сторону де чули голоси. І вони побачили вешників, чим раз блище вони чули ім’я Лорелеї. Алдос глянув на королеву і мовив.

— Ти королева Лорелея? Так це ти, бірюзові очі лише у воїтельок.

Тоді Алдос впав на коліна та почав просити, щоб вона йому пробачила. Коли вершники прибули, це були леді Мірадель, леді Алада та декілька воїнів. Тоді Лорелея наказала Алдосу підвестись, вона сказала йому, що пробачає його.

— Королево вам негайно потрібно бути у замку,  — з переляком мовила Мірадель.

Тоді Лорелея сіла на коня, глянула на Алдоса та усміхнулась йому, у ту ж мить поскакала разом з вершниками до замку. Коли вони прибули до замку, то на його подвір’ї Лорелея побачила мертву Мірану, яка лежала у кам'яній домовині. Вона підійшла до неї та глянула, але Лорелея не пустила жодної сльози, бо королеви не плачуть. Вона підійшла до Еуронда, чоловіка леді Мірани, він стояв не сам, а тримав за руку свого малого сина Еранділа. Лорелея ніжно поклала свою долоню на плече Еуронда, той обернувся до неї, і вона мовила дивлячись на домовину.

 — Я мала бути поруч, вона не мала померти.

— Не звинувачуйте себе, вона воїтелька, і померла як воїтелька.

Коли Мірану почали ховати, але це робили у ночі, щоб місяць показав їй шлях до місячних садів. Її положили в землю, першою підійшла королева, вона тримала у руках пелюстки фіолетової лілеї, яку так палко любила леді Мірана. Після королеви пелюстки кинули Алада та Мірадель, а після них Еуронд та малий Еранділ. Еуронд стримував себе як тільки міг, він втратив кохання всього свого життя, але він тримав себе в руках. Але про таке ж саме не скажеш щодо малого Еранділа, він любив свою матір, але він не знав що таке тримати свої емоції, тому кинувши пелюстку він заплакав сльози покотились по його червоних щічках. Еуронд побачив, що його син плаче, взяв його на руки та пригорнув до себе. Тоді усі пелюстки дивним чином підлетіли до гори, та створили образ Мірани, вона глянула на Еранділа та усміхнулась. Пелюстки лілеї розлетілись хто куди, а тоді усі разом полетіли до місяця та зникли у його сяйві.

Через рік до королеви Лорелеї прийшла леді Мірадель, вона вклонилась їй та глянула у її бірюзові очі у яких можна задивитися та пропасти. Її очі видали Лорелею, її почуття та тугу. Мірадель не можливо було обдурити.

  — Королево, вам потрібно вийти за когось заміж, аби продовжити рід та мати спадкоємця або спадкоємицю.

— Навіщо мені це?

— Це потрібно, тому що якщо ви помрете, не доведи до цього Богине то у вас має бути спадкоємець престолу. Алада продовжила рід, покійна Мірана теж, Талія на жаль не змогла, а я безплідна тому не можу. Ваш рід найголовніший та блищий до Богині, ви повинні його продовжити.