Залізна основа

Глава 13. Плата за союз

Після битви Синєбор став іменем. Не точкою на мапі, а знаком сили. Люди з навколишніх сіл ішли пішки — з вузлами, родинами, з вірою.
— Ми чули, що у вас тримаються. Ми хочемо жити, не ховатись.
Тарас дивився на цих людей — виснажених, змучених, але з очима, які ще не згасли. Він пам’ятав себе таким.
— Ви з нами — значить, і працюєте, і боретесь. У нас нема князя. У нас є тільки спільна справа.
— А як же їжа, дах, земля?
— Все буде. Але не від пана. Від ваших рук. І від нашої ради.
Так почалась перебудова. Поля розділили, майстерні відкрили, чергування ввели. Все — через голосування. Не всі зраділи.
— Хто це вирішив? — запитав чоловік з Круча.
— Ми всі.
— А якщо я не згоден?
— Тоді ти не з нами.
Так з’явились перші розбіжності. Одні хотіли брати участь, інші — лише користь. Один із прибулих навіть намагався створити свою групу. Потай.
Його виявили. Не стратили. Але поставили перед збором.
— Ти хотів ділити без праці. Ми тут так не живемо.
Йому дали вибір: піти або почати спочатку — рівним серед інших. Він залишився.
Увечері Тарас сидів із Соколом біля вогню.
— Їх стає більше. Це добре. Але важче тримати.
— Союз — це не прапор. Це терпіння. І чим більше людей — тим вища плата.
— Але вона варта того?
Сокол усміхнувся:
— Якщо платиш — значить, живеш не дарма.

Valadin

Подобається

#2779 в Фентезі

У тексті є: історичне фентезі

Відредаговано: 07.08.2025

Додати до бібліотеки

Поскаржитись