Залізна основа

Глава 9. Градович

Ім’я це вимовляли тихо. Градович.
Князь сусіднього уділу. Багатий. Безжальний. Той, хто ще влітку надсилав «поміч» селянам — насправді грабіжників під його стягом. Тепер ставало ясно: за багатьма нападами стоїть саме він.
— Це він платить їм? — запитав Тарас, розглядаючи уламки стріл.
— Або заплющує очі, — відповів Богдан. — Іноді це одне й те саме.
— А наш князь Столбенський?
— Занадто слабкий. Або занадто обережний. Не хоче воювати з сусідом. Навіть якщо той — вовк.
Градович не приходив сам. Він надсилав людей, які «випадково» проходили селами. Він обіцяв землю тим, хто зрадить. Він наказав своїм писарям переписати мапи — так, ніби Синєбор уже його.
— Він ще не тут, — сказав Юрко. — Але його тінь уже над нами.
Тарас стояв перед картою. Показав коло — лінію можливого наступу.
— Якщо він справді вирішить іти — ми не втримаємося силою. Але ми можемо втриматись волею.
— Як?
— Станемо тим, чого він боїться найбільше. Прикладом.
Цього вечора Тарас написав листа. Не до князя. До людей.
У ньому було кілька простих слів: «Градович іде. Але ми стоїмо. Приєднуйтесь до тих, хто тримає — не віддає».
Ці листи понесли у всі боки. По селах, хуторах, навіть у міста. Тепер Синєбор був не тільки місцем. Він був знаком.
А Градович — більше не був просто князем. Він став випробуванням. Для всіх.

Valadin

Подобається

#2799 в Фентезі

У тексті є: історичне фентезі

Відредаговано: 07.08.2025

Додати до бібліотеки

Поскаржитись