Залізна основа

Глава 8. Стара кузня — нове серце

Кузня Тараса давно вже перестала бути лише майстернею. Вона стала серцем.
У ній збирались не тільки кувати залізо — тут радились, сперечались, вирішували. Столи стояли, як у залі зборів. У кутку — дошка з накресленими пастками й вартовими графіками. На гаку висів старий молот батька Тараса — тепер його не торкались, мов реліквії.
— Тут, серед вогню, народжується майбутнє, — сказав Богдан Сокол, дивлячись на роботу хлопців. — І не в палаці, не в хоромах.
— А в гарі та поті, — відповів Тарас.
Тепер кожен знав своє. Юрко керував стеженням, Ганна з Явдохою — лазаретом, Петро — дерев’яними укріпленнями. Але все сходилося сюди, в кузню. Тут формували не лише зброю, а й рішення.
Одного вечора прийшли з далекої Гайовщини — троє озброєних селян.
— Ми чули, що у вас тримаються. У нас уже третє село згоріло. Ми хочемо бути з вами.
— Ми не князівство, — сказав Тарас. — Ми громада.
— А ми не шукаємо прапора. Ми шукаємо землю, де чоловік не мусить схилятись.
Їх прийняли. І ще двох з іншого краю. Кузня вже не встигала кувати — працювали день і ніч. Вогонь майже не гаснув.
Тарас спостерігав, як нові руки піднімали молот. І усміхався. Не від радості — від впевненості. Що серце б’ється.
Коли вогонь палахкотить не тільки залізом, а й надією — тоді його не згасити.

Valadin

Подобається

#2815 в Фентезі

У тексті є: історичне фентезі

Відредаговано: 07.08.2025

Додати до бібліотеки

Поскаржитись