1

1

Божена залишилася сама в будиночку, пояснивши батькові, що хоче прибратися.

Усі роз'їхалися.

Коли настала глибока ніч, Божена вийшла з дому у садок та підійшла до залізної черешні.

Вона довго її роздивлялася, навіть підсвічувала ліхтарем, але так і не знайшла той самий вхід, про який згадував дідусь.

Розчаровано повернувшись до будинку, вона сіла за кухонний стіл.

Вскочила та спробувала налити воду у чайник, щоб  заварити собі чай.

І...

Побачила зменшену копію залізної черешні, яка стояла за чайником як прикраса. Тільки ніби вирізьблене серце на стовбурі дерево було непропорційно більшим за те, яке було на великій статуї.

- Як я не здогадалася?! Дурепо! - крикнула Божена, закрила воду, запевнилася, що піч вимкнуто, та вибігла у садок до величезної залізної черешні. - Ось воно: це серце. Воно не просто так на стовбурі цього дерева.

Дівчина доторкнулася до металевого серця, яке було виплавлене так, ніби його вирізали на стовбурі дерева на рівні очей середнього зросту людини, та опинилася біля такого ж самого залізного дерева, але в якомусь іншому світі.

Ця черешня була не єдиним деревом поблизу: цілий ліс таких самих металевих рослин, як дерев, кущів, так і трави, наповнював простір навкруги.

Сама Божена відчула, що її талію та спину щось затягнуло у свої обійми: вона була одягнута у металевий корсет, який розширювався, де знаходилися її пишні груди, а ноги закривала металева спідниця.

- Нічого собі... - прошепотіла сама собі мандрівниця світами. 

Несподівано вона почула звук падіння.

Божена пішла в його сторону.

- Допоможіть! - доносилося звідки.

Дівчина підійшла та побачила у вирві, що утворилася від падіння чогось важкого, великого металевого дракона.

Божена одразу сховалася, але її встигли помітити...

- Допоможи мені! Будь ласка! - благав той металевий дракон.

Божена відкинула свій страх та потроху спустилася у ту вирву.

- Як я тобі допоможу? - запитала вона, не розуміючи, чим вона може допомогти такому великому... живому... механізму.

- Мої крила зіскочили з кріпленням у мене на спині. Треба їх повернути на місце. - пояснив металевий дракон. - Та повернути кріплення. Ти, коли вставиш крила, ти одразу все зрозумієш, що треба робити.

Божена спробувала, піднімаючи важкі металеві крила, але вони виявилися не такими невід'ємними, напевне через те, що були тонкими.

О-па! Крила на місці. А там і саме кріплення просилося встати на потрібне місце та прокрутитися у потрібний паз.

- Все. Дякую. Я тебе раніше тут не бачив. - оглядаючи дівчину, зауважив дракон, встаючи на свої лапи та розправляючи крила.

- Я й сама тут себе ніколи не бачила. - повідомила Божена.

- Якщо ти не місцева й тобі нікуди йти, сідай мені на спину: я понесу тебе до себе додому. - запропонував металевий дракон.

Божена подивилася на нього, на оточуючий металевий світ, зовсім чужий їй, та підійшла ближче до дракона.

- Добре. Неси мене до себе. - погодилася вона.

Дракон присів, дівчина залізла на металеву спину, - і вони полетіли у невідомому для неї напрямку.