Залоскотав до самого кохання...
Пройде багато днів, років...
Пройде багато днів, років,
Я випадково десь тебе зустріну.
Зроблю на зустріч пару кроків,
А серце буде калатати без зупину.
Я запитаю як ти, як справи твої,
Або ж ти запитаєш першим.
Будуть горіти рум‘янцем щоки мої,
За скільки часу це не стало легше.
Я сором‘язливо буду посміхатись,
І ти теж посмішку, але сміливу подаруєш.
Я спогадами буду захлинутись,
А ти ще й, як було колись, колюче пожартуєш.
І у твоїх, і у моїх очах
картинки будуть випливати,
І те чому насправді ми не спали по ночах,
З новою силою не дасть нам спати.
Чи буде так? А може ти мене і не впізнаєш?
Чи зробиш вигляд лиш, тому і повз пройдеш?
Або ж зупинеш - скажеш, що ще досі ти кохаєш -
Не знаю, але я боюсь, що ти минеш.
А може я тебе вже не впізнаю
Або захочу повз пройти,
Зробити вигляд, що тебе не знаю,
Щоб не довелося серце знову гоїти.
Можливо, в тебе будуть вуса, борода…
А може й досі ця щестина,
Час занадто швидко тік, немов вода,
І буде відчуття, ніби пройшла година.
Думаю, що з посмішкою будемо стояти,
Такі щасливі, ніби не було ні сліз, ні смутку.
Чи все ж ми перестали вже кохати?
Чи втратимо контроль, коли візьмеш за руку?
Відредаговано: 07.07.2023
Рекомендації книг, Промокоди і Знижки
Підпишись на канал Букнет в Телеграмі і слідкуй за повідомленнями
