Залоскотав до самого кохання...
Із ним мене неначе щастя вкрило пледом, а потім ніби дротиками вдарило в мішень.
Він був для мене наче ясним небом.
Із ним сміялась і раділа кожен день.
Із ним мене неначе щастя вкрило пледом,
А потім ніби дротиками вдарило в мішень.
Він був моїм повітрям, ніччю, днем.
Без нього не жила, я задихалась.
Спалив мене своїм невидимим вогнем,
Так довго він палив, отак і закохалась.
Спочатку стримувала все себе,
Як тільки я могла пожежу ту гасила.
Та все таки впустила я тебе,
Впустила, бо не вистачило сили.
Мені з тобою легко так було,
А потім різко стало надзвичайно важко.
Кудись те щастя швидко утекло…
Пропав той плед й забрав з собою казку.
Напевно той вогонь занадто сильний був,
Напевно, не змогли його контролювати.
Ні я не хочу щоб вогонь той гаснув!
Можливо якось зможемо ті опіки полікувати?
Відредаговано: 07.07.2023
Рекомендації книг, Промокоди і Знижки
Підпишись на канал Букнет в Телеграмі і слідкуй за повідомленнями
