Глава 11

Сім'я повернулась в свою тиху гавань. Кожен наступний день дарував їм відчуття наповненості. 

Чи були в них проблеми? Так, звичайно. Так, як і у всіх. Але минулий досвід, щодня нагадував їм, що щасливими треба бути тільки тут і зараз.

 Тому, що щастя - це не остаточна ціль, а скоріш дорога довжиною в життя.

В них іноді бували теж негативні моменти. Оленка могла закриватися в собі. Її часто мучили кошмари. Іноді траплялися панічні атаки. Вона могла плакати просто так, накручувати себе по дурницях... А Олексій іноді був схильний до нав'язливих станів. Він боявся, що прийде момент, коли з  Оленкою щось трапиться, або з дитинкою теж. Він міг погано спати і замикатись. Але це не був привід для того, щоб прийняти рішення, що світ навколо поганий. Навпаки, вони спільно прийняли рішення бути щасливими незважаючи на війну. Незважаючи на те, якими розораними були їхні душі. Сіючи в цей, здавалося б несприятливий грунт, зерна любові, вони щодня тішились плодами, які ця любов приносила. Тільки цінуючи кожну хвилину разом, кожен доторк і кожен закоханий погляд, вони  відчували  неземне щастя. 

Минав лютий. Рекетні удари ставали дедалі рідшими. Невтомні працівники ДТЕК помало відновлювали пошкодження і електроенергія подавалась стабільніше. Вкінці грудня вони здали квартиру в Києві в оренду. І це тішило, бо був стабільний пасивний дохід.

На середину лютого в них було призначене плановий УЗД-огляд. Олексій пішов разом з Оленкою.

Лікар повільно водив по животі датчиком. Щасливі батьки могли бачити, як маленьке дитятко рухає ручками і ніжками, як смокче пальчик. 

• Всі показники в нормі. У вас буде дуже гарна дівчинка...

Обоє надзвичайно зраділи. Так як і хотіли.

Одного вечора, вони за своєю звичкою, лежали в вітальні на дивані. Олексій ніжно погладжував животик. Оленка читала книгу. Вона давно вже чула рухи. Олексій їх не відчував, бо дитинка була ще замаленька. 

Враз Оленка відчула, що на її живіт впала мокра капелька. Вона зупинилася і з здивуванням дивилась на Олексія. По його щоках текли сльози.

• Вона мене відчуває... Дивися вона копається...

Це було так ніжно... Оленка відклала книгу. Того вечора вони ще довго просиділи в обіймах один одного. 

Минули ще кілька місяців. Оленка готувалась до пологів. Вони з Олексієм закупили все необхідне для малечі: ліжечко з всіма аксесуарами, коляску, дитяче автокрісла і кучу інших речей...

Одного ранку Оленка прокинулась від різкої болі внизу живота. Швиденько погрузивши всі необхідні речі в авто, вони поїхали в пологовий. Через три години на світ з'явилась маленька дівчинка. В неї були пухленькі щічки, темне волосся і довгі вії, як в мами. Олексій був присутнім на пологах. І, попри переживання, почувався найщасливішим чоловіком у світі.

Коли малечу поклали Оленці на груди, лікар спитав: 

• І як будете називати вашу крихітку?

Олексій, посміхнувшись відповів:

• Вікторія-ПЕРЕМОГА.

Величезне дякую тобі за те,

 що ти дочитав мою першу книгу.

В мене завжди було бажання писати, 

війна спонукала перестати тримати все в собі.

Багато подій, які описані в цій книзі є правдивими, які пережила я особисто, або пережили переселенці, з якими я знайома і співпрацюю від початку вторгнення.

Підтримуйте один одного в такі буремні часи.

Всім мирного неба над головою

З любов'ю Любов 

p.s. Лариса не видуманий персонаж