Глава 5

Олексій не міг ні на чому зосередитися. Вперше за місяць він так довго не говорив з дружиною.

Зв'язку з Оленкою не було вже понад 20 годин. Він чув щось неладне. Після сильного обстрілу, електроенергії не було. Він все розумів, але від цього не ставало легше. 

Нарешті абонент з'явився в мережі. Олексій набрав. Йшли довгі гудки. 

• Десь пішла. Мабуть все включає на зарядку. Або в туалеті.

Пройшло ще 10 хвилин.

• Де ж ти..... Бери трубку...

Він намагався дозвонитися до Оленки протягом години. Метався по кімнаті, не знаходив собі місця. Зранку в нього виїзд. Невже вона його випробовує .. але нащо. Куди вона пішла.... Це ж вже ніч... 

• Серденько.... Візьми трубку....

Цього разу гудки обірвались. Серце розривалось. Щось трапилось...

Набрав знайомого. Попросив поїхати подивитися. Він ніяк не хотів, але погодився поїхати десь вже в 6 зранку. 

Через пів години до Олексія зазвонив телефон. 

• Привіт що там?
• Привіт. Ти тільки не нервуй... Тут вибите скло в дверях і купа крові.
• Оленка де?
• Нема тут нікого
• Як нема??
• Обійди дім...
• Я вже був в домі. Тут нікого нема... Я вже викликав поліцію...
• Я так і думав, що щось сталося... Благаю їдь в лікарню... може вона там.
• Я зараз не можу. Мушу дочекатися поліції.
• Тримай мене в курсі.
• Добре...

Олексій стояв серед кімнати наче прострілений. Як він міг її лишити саму так далеко від світу? Де вона? Де вона, чорт забирай....

Хвилини тягнулись, ніби патока. Він не знав що може зараз зробити, щоб дізнатися що сталося. 

Друг знову набрав. 

• Я їду на швидку. Може там знайду її.
• Що казали з поліції?
• Оглянули місце. Сказали що є сліди боротьби. Ніби в будинку не рились. Але треба вас, щоб знати чи нічого не вкрали. Я їду в лікарню.
• Давай, друже. Чекаю дзвінка.

Хвилини тягнулись ніби в липкій патоці. Жити не хотілося. Хотілось бігти в сторону України. Але найближчий рейс - той, на який в нього квиток. Він відчував повну безвихідь і безпорадність. Зазвонив телефон.

• Її нема в лікарні.
• Як нема. Якщо була кров, значить вона має бути в лікарні.
• Нема її.
• Б...ть, як нема. Спитай ще раз Остапчук Олена.... Нема? І не поступала до них? Як же так???
• Вибач брате, я не знаю де її шукати.

Олексій почувався неначе ще раз поранений. Минула найважча ніч в його житті і через дві години перед ним буде дорога додому тривалістю 18 годин.

.....

Таксі Олексія піднімалося вгору. Він був дуже виснаженим, бо не міг заснути ані вночі напередодні, ні хвилини в дорозі. 

Олексій попросив таксі зачекати. Двері були забиті фанерою. Він зайшов в дім з других кухонних дверей. В хаті було дуже чистенько. Видно, що Оленка готувалась його зустріти. Над каміном були надуті кульки.

• Маленька мене чекала...

Він залишив речі і вертався назад в таксі. Раптом помітив телефон Оленки. Він лежав в квітах біля сходів. От чому він не міг дозвонитися. Він розрядився, поки я пробував дозвонитися. 

Олексій поїхав в лікарню. Пішов в прийомну. 

• Остапчук Олена до вас не поступала 22?
• Ні. Ви вже набридли з тою Остапчук. Ви вже третій. Якийсь пан питав, міліція була. Нема такої. Де можна шукати людину, якщо вона мала рани.
• Ну зайдіть в травматологію. Може там.

Олексій обійшов майже всі відділи в лікарні. Ніде Оленки не було. Ніхто не бачив нічого і не чув. Він в розпачі повернувся додому. 

• Як так, що вона не пише. Якби вона була жива, то обов'язково б мені далась чути.

Далі він сів і почав роздумувати як би він поступив в цій ситуації. Що би він зробив. 

• Так, Олексію. Уяви собі, що ти Оленка. І в тебе щось трапилось. Що б ти робив. Набрав би Олексія. Але ти не набрала. Чому? Не змогла. Чому? Бо не було мережі... І ще чому, бо в тебе не було телефону. Уяви собі, що ти десь в когось, вернутись змоги нема. Просиш телефон і набираєш до Олексія. Але ти не набираєш... Чому ти до мене не набираєш... Бо ти не знаєш мого номера... Я тобі перший написав і ти просто зберегла номер. Ти мого номера не знаєш на пам'ять... Так... Що ти зробиш? Набереш на свій.  Де твій телефон? Поза зоною, бо він сів...

Він поставив телефон Оленки на зарядку. Тремтячими руками натиснув кнопку ввімкнення. 

Телефон увімкнувся... Пройшла хвилина... Друга... Смс.. з невідомого номера... Єєєє. Вона написала до себе...

• Олексій, я в лікарні. Телефонуй на цей номер.

На очах проступали сльози. Серце рвалось... Голова паморочилась... Набір номера... Гудки.

• Ало. Слухаю.
• Доброго вечора.
• Доброго вечора
• З вашого номеру відправили смс. Олена Остапчук.
• Так. Нарешті ви увімкнули її телефон. Я сьогодні вже двічі була у вас під домом. Оленка в лікарні. Дуже на вас чекає.
• Де? В якому відділенні?
• В гінекології
• Де?
• В гінекологічному відділенні.
• Дякую. Їду до неї...

Він викликав таксі, і поки воно приїхало він встиг прийняти душ. І змінити одяг. 

З душі впала бетонна плита. В голові роїлись дикі думки чому вона лежить в гінекології. Мабуть хтось з тих, хто ходив по гриби побачив його красуню і, не дай Боже...