Глава 3

• Як ти?
• Не знаю...
• Все добре?
• Не знаю де я і чи може бути краще...
• Люблю тебе....
• І я тебе...
• Люблю тебе і любити тебе теж люблю...

'

Так почався їх ранок. Сонце лоскотало ніжну шкіру на обличчі. А Олексій лоскотав руку Оленки. 

• На скільки б я не хотів, але мусимо сьогодні вирішити одну справу.
• З від'їздом?
• Так.
• Ти можеш поїхати не сьогодні?
• Так. Але якщо я відмовлюся, то вилітаю з програми безкоштовного протезування.
• Угу. А скільки коштує протез?
• Такий, як мені обіцяють, десь біля пів мільйона. Але там ще курс реабілітації і додатково обстеження і лікування поранення того, що було в бік. В мене постраждав тоді кишечник і печінка і ще були ускладнення теж. Тому це комплексні заходи.
• Треба щоб ти їхав однозначно.
• Я не хочу.
• І я не хочу. На скільки часу?
• Місяць.
• Мммм( треба щоб ти їхав. Хочу щоб ти відновився. Щоб ти зайшов в цей дім без милиць і без візка. Місяць це взагалі дурниці. Я чекала на тебе майже чверть століття, почекаю ще місяць.
• Давай домовимося. Хочу щоб ми склали план на цей місяць... Весь вільний час ми разом. Я дізнаюся свій графік і відразу скидаю тобі. Я буду або зайнятий або майже поруч.
• Добре. Дивися, я подумала чим зайнятися в той час, поки ти будеш зайнятий. Я була на останньому курсі. Мені залишилося написати три курсових, здати кілька заліків і дипломну. Зважаючи на мій стан, я мала академвідпустку. За цей місяць, я надолужу все, що пропустила для того щоб отримати диплом.
• Чудово. В тебе є права?
• Є, але я не дуже добре їзджу.
• Давай я попрошу свого знайомого в містечку. Він інструктор. Ти трохи підженеш практику. І при нагоді, попрошу свого друга, який мене сюди привіз, щоб пригнав моє авто з Києва. Щоб в тебе були розв'язані руки.
• Може не треба... Давай ми разом поїдемо і заберемо. І я не хочу інструктора. Хочу тебе.
• Я задихнусь без тебе...
• Я буду з тобою поруч щодня.... Обіцяю.

Вони лежали в ліжку і складали плани на майбутнє.

 Тут Олексій спитав: 

• Ти хочеш дітей?
• Хочу.
• Клаааас і я хочу. Двоє
• Хлопчиків, дівчаток чи комплект)?
• Байдуже, головне щоб ти і діти... решта не має значення. Можна ми не будемо відтягувати, а по приїзді добре обстежимося і попри все що навколо твориться народимо діток?
• Я не проти.
• В тебе є якісь мрії, які б ти хотіла здійснити?
• Так. Я хочу щоб ми жили тут. Нікуди не їхали. Я перестала любити шум. Я хочу спокою.
• Звичайно. Роботу знайдемо...
• В мене є ще одна мрія.
• Яка?
• Я хочу щоб ти зробив мені кави... Такої як вчора...
• І я хочу кави. Давай після кави виконаємо ще одну мою мрію.
• Можна і до кави і після, якщо я правильно зрозуміла.

Олексію двічі не треба було повторювати...

Ранок минув дуже швидко. Десь о 12 годині він набрав відповідальних за трансерф осіб і дізнався, що його будуть чекати в Івано-Франківську на вокзалі о 1 ночі. 

• В нас ще спокійних 3 години на збори, потім я поїду з знайомим в Івано-Франківськ.
• Я можу поїхати з тобою?
• Так. Там буде ще його дружина їхати, то ви будете мати хорошу компанію.
• Що тобі збирати з одягу...

Така теплінь огорнула Олексієву душу. Ще ніколи в житті, крім мами, йому ніхто не збирав одяг, не проводжав його в поїздки і не оточував таким шквалом ніжності. Вони дуже швидко зібрали весь потрібний одяг. Пообідали і поїхали в Франківськ.

Оленка ще ні разу не була в Івано-Франківську. Олексій показав їй "сотку" в центрі, фонтани, завів в свою улюблену піцерію. Потім  повечеряли в ресторані готелю "Надія" і звідти поїхали на вокзал. Там було як завжди метушливо. 

Під'їхав автобус. Таких як Олексій було більше 20 чоловіків. Всі з різними пораненнями. Коли підходила черга сідати в автобус, він встав з коляски, щоб її повантажили в багажне відділення, оперся на милиці і притягнув дл себе Оленку.

• Пообіцяй не плакати
• Обіцяю....
• Пообіцяй дотримуватися режиму дня і достатньо спати
• Обіцяю...
• Поклянись що більше не будеш думати про те, як піти з життя.
• Клянуся тобі, серденько.... А ти мені пообіцяєш дещо?
• Що завгодно
• Пообіцяй повернутися.
• Клянуся... Своїм серцем...

Через мить Олексій зник в темному автобусі. В Оленки наче відрізали крила. Вона дивились в слід червоним фарам автобуса, але дала обіцянку не плакати, тому стримувала свої емоції.

Оленка сіла на заднє сидіння. Закуталась в куртку Олексія. Зранку, як збирали його речі. Оленка спитала чи він братиме з цю теплу куртку з собою. Він відповів, що ні, тому вона попросила її для себе. Вона пахнула коханим чоловіком і їй здалося, що він її пригортає. 

За вікном пропливали вогні обласного центру. Коли вони виїхали з міста, вона написала смс Олексію. 

• Ти як?
• Думаю про тебе...
• І я....
• Поспи... Хоч трохи. Сьогодні був довгий день
• ) Сьогодні був хороший день... Тобі зручно сидіти?
• Так... Я скучив вже.
• І я...
• Будеш вдома, напиши.
• Добре
• Кохаю ..❤️
• Безмежно....❤️