Глава 2

Олексій вийшов з душу, одягнувся, сів на край ванни, але виходити не спішив. Він не хотів сам собі зізнаватися, що боїться сьогоднішньої ночі. 

Від часу, як перестала текти вода в душі, минуло десь біля 15 хв. Олексій не виходив. Оленка почала помітно нервувати. Вона навіть підійшла нишком під двері і приклала вухо. Звідти нічого не було чутно. 

Вона зачекала ще кілька хвилин і легенько постукала. 

• Заходь. Я вже все. Там відчинено...

Оленка тихенько прочинила двері

• В тебе все добре? Може тобі щось погано?
• Ні. Не погано.
• Ти сидиш вже так довго, може тобі допомогти встати...
• Та ні. Не треба. Я вже йду...
• Щось сталося?
• Ні. Все гаразд... Я вже встаю.
• Не треба мене обманювати. Як бачу що щось не так.
• Ну добре... Вибач, що збрехав. Я трохи переживаю.
• Про що?
• Переживаю, щоб тебе не відштовхнути від себе.
• Не розумію чим...
• Ходи до мене...

Він простягнув руку до Оленки .. вона підійшла. Він обняв її за талію... Вдихнув її ніжний аромат ....

• Сонечко моє... Твоє тіло для мене наче ніжна булочка... Розумієш? Я хочу бути з тобою до божевілля, і водночас боюся тебе як вогню. Перші рази, як ти торкалась мене закінчувалися сльозами. Я не знаю як мені бути. Мій мозок зараз розплавиться.
• Все ок... Я тебе не боюся... Нічого не бійся. Якщо мені буде некомфортно ми просто зупинимось добре?
• Добре..
• Обіцяєш?
• Обіцяю...

Вона цьомнула його ніс і пішла в спальню. Олексій пішов за нею. 

Вони лягли в ліжко одягнені. Оленка лягла головою на груди Олексієві. 

• Знаєш що
• Ммм...
• Я полюбила слухати як б'ється твоє серце....
• Ммм приємно...
• Можна тебе попросити ...
• Що завгодно.
• Ти можеш показати мені свої поранення.
• Нащо тобі того. Там рубці великі, а нога то взагалі жахливе видовище.
• То ти мені відмовляєш?
• Ні.. чому.. просто...
• Тоді зроби що я прошу.
• Мені треба скинути футболку
• Я зачекаю.

Олексій сів на ліжко і скинув білу футболку. Його рубці були досить великі. Вона провела пальцем навколо найбільшого рубця.

• Тобі не боляче?
• Ні... Шкіра бачиш трохи загрубіла. Там навіть чутливість трохи менша.
• А якщо отак....

Вона нахилилася і поцілувала темно-рожевий басаман на тілі Олексія. Він трохи не очікував, але йому було дуже приємно...

• А так не боляче?
• Ні... Так дуже приємно.. тобі не бридко торкатися там губами...
• Ти що жартуєш? Як мені може бути бридко... Якщо б я змогла, то віддала б усе на світі, щоб відмотати час назад і щоб ранили тоді мене...
• Не кажи так....
• Ти розкажеш мені про поранення?
• Зараз?
• Угу.
• Мммм. Добре. тільки не знаю з чого почати...
• Коли це сталося?
• Весною... Кінець травня. Ми пішли на завдання. Ворог нас помітив і я трьохсотий.
• Ти не трьохсотий, ти поранений. Так не люблю ті цифри. Чесно. Хоч війна це так важко і так .... так до біса смертельно, але рівняти стан людей з цифрами для мене дуже неприємно. Як це було
• Я лежав в камуфляжі. Прикривав братиків. Вони розвідку вели. Орки зайшли з тилу. Нас з побратимом спровокували на вогонь. І тоді ті що були позаду нас почали вести прицільну стрільбу. Я зрозумів що мені тапки.
• Ти відчував страх?
• Я не знаю. Так, напевно. Я старався відстрілюватися. Потім наші почали по них працювати. Найбільше, що я запам'ятав, це момент, коли ми з побратимом переговорюємося,  тоді мене ранило, я кричу йому що я трьохсотий, ми ще трохи працюємо і тут я чую як його автомат затихає. Повертаю голову, а з каски через отвір фонтаном б'є кров.
• Жах....
• Так. Тоді я зрозумів що це кінець. Зараз вони насиплять ще раз і я 200... Я тоді, пам'ятаю з життям прощався... Просив птаха передати мамі, що я її люблю...
• Як подумаю, щоб було, коли б тебе не врятували...ти ж був тоді на межі...
• Потім ще раз я був на межі. Як привезли в лікарню. А потім ще раз під час операції. Тоді мама дуже сильно переживала за мене. Всю операцію не вставала з колін, бо молилась. І коли лікар сказав, що я житиму, пішла щоб відпочити. А потім померла в сні. Не витримало серце.
• Ходи до мене... Я тебе помійкаю ....
• Яка ж ти в мене хороша. Ти не уявляєш що означають для мене всі твої лагідні слова... Коханий, рідний, помійкаю... Це космос...  Я без тебе наче і не жив... Я ходив по світі ніби без якоїсь частини тіла. Наче з якоюсь такою дірою на всі груди. І попри мої намагання її заліпити там був постійний протяг. Розумієш про що я...
• Угу....
• Відколи ти з'явилась, від самого початку, від першого погляду на тебе... В мене з'явилось непереборне бажання обняти тебе, захищати тебе від цілого світу. Коли ти заходила в кімнату всі кольори, як би то сказати.....
• Давай я... Коли я бачу тебе, то всі кольори, наче в фоторедакторі, там є такий повзунок насичення, і ніби ти зачіпаєш той повзунок тягнеш вправо. Так вжух і зображення то саме, а кольори +100.
• О так, так. Я просто не знав як пояснити. Ти заставила ту діру, з якою я проходив 15 років затягнутися за три дні. Коли ти вперше поклала мені свою руку в мою,  а потім і другу, я на фізичному рівні відчув, що краї почали з тріском з'єднуватися.
• Тепло, яке було в твоїх руках тоді, гріло мені не руки, а серце. Від того часу бажання жити і бажання померти вирівнялись на терезах. І мене захлинув страх. Страх, що ти переконаєш мене жити, а сам поїдеш.
• Не нагадуй. Давай ми завтра будемо про це говорити. Я не хочу про це зараз думати. А знаєш, коли я найбільше боявся. Тоді, коли розумів, що я не зможу тебе знайти в лісі. Коли я тебе побачив, там за перших дерев, твій маленький силуетик, моє серце билось аж в горлі. Я задихався.. такого я ніколи не відчував. А ще, коли побачив як я своїми питаннями вивів тебе з себе. І ти взяла ніж... Блііін думаю... Та то трубааааа. Зараз собі щось приробить і я лишуся знову сам.
• То ти за себе переживав...))))
• Аякже, а за кого)))) я тоді подумав, що якщо ти собі щось зробиш, то я не перекаюсь. Але є плюс)
• Аххахахаха я почала знову говорити.
• Але якою ціною.
• Ти знаєш, ті всі питання ставили мені психологи. Я на них відповідала кучу раз. Твоє ставлення до мене зачепило так сильно, що ця наша розмова ніби ..... Ой   як би то пояснити.....
• Ніби пробка була на сколоченому шампанському. Я помаленьку попустив дротики, а потім контрольний... Як рвануло.... Що нє??
• Так... Якраз так... Дякую тобі за все
• То я тобі дякую....