Глава 12

Завізши Оленку в кімнату, він продовжував з нею дурачитись. З каляски він разом з нею перевалився в ліжко, де вони ще кілька хвилин пробували один одного побороти. Спочатку Олексій піддавався, але коли Оленка вже вибилась з сил він притис її спиною в ліжко і легко сів зверху. Вона не мала сили вибратися, бо руки він тримав над її головою. Вона посміхнулася, а він налякався, що в неї може початись знов панічна атака і швиденько зліз на бік і посадив її.

• Вибач, я забув... Я тебе не налякав?

Вона сіла навпроти нього. В неї було сумне обличчя...і ще вона важко дихала. Коли дихання вирівнялось вона підняла голову на нього і кілька секунд дивилась йому в очі. Він трохи не розумів, що відбувається. 

Далі в її очах зблиснув вогник хижака. Він трохи прифігів від того, що за мить Оленка звалила його на спину. Вона обхопила його зап'ястя руками і вже тепер вона сиділа верхи. 

• Ах ти.... Я думав, що ти мене боїшся....
• Кого... Тебе.... Та я тебе одною лівою поборола - і залялась сміхом.

Через секунду все знов змінилось. Він притискав її в ліжко і лоскотав її. 

Вони і так були дуже втомлені, тому декілька хвилин такої гри виснажили їх остаточно. Він ліг ззаду неї... Притягнув її тіло до себе і шепнув на вухо: 

• Серденько, ти заповнила мене всього. Я не уявляв, що ти існуєш. Все, про що я мріяв, все, що в моїй уяві може бути в найкращій жінці світу є в тобі. Ти мій всесвіт. Ти моє життя.... Ти моя красуня.... Я кохаю тебе...
• І я кохаю тебе безмежно.... Я летіла в прірву і в момент, коли я мала б розбитися ти подарував мені крила і потягнув мене за руку щоб спільно летіти в небеса... Дякую тобі за те, що врятував мене з лап смерті. Дякую за те що ти є. Кохаю тебе. Безмежно кохаю тебе...

Він гладив її руку, обіймав і міцно притискав до себе. Отак посміхаючись вони заснули.

Сьогодні їхній сон був особливо легким. Олена не спала так від початку війни. Просто відключилась. 

Він прокинувся першим. Розглядав її, милувався нею і плакав... Сльози самі текли по щоках. З одного боку його дуже нервувало те, що ця жінка робила його таким вразливим та слабким. А з іншого боку він оцінив шанси, на знайомство з нею. Вони були один на мільйон. 

Ця жінка була неймовірна. Вона манила його своїми досконалими формами. В ній все було досконале. Великі зелені очі, малий носик і тонкі губи. Ніжна шовкова шкіра. Все в ній було ідеально. Дивлячись і вивчаючи її він починав сильно збуджуватись. Він уявляв як вона стане його назавжди. Він тихенько вибрався з-під ковдри, сів в візок поїхав на кухню. Поставив чайник. Тоді взяв свою сумку з документами. В маленькому мішечку, який був між паперами він тримав дещо, що хотів віддати сьогодні Олені.

Коли вона прокинулася ліжко було порожнім. Вона спустила ноги з ліжка, потягнулась і туго зв'язала волосся в гульку. Будинок потопав в ароматі ранкової кави.

Вона вийшла на кухню і побачила, що Олексій сидів на ганку. Взявши своє горнятко вона пішла до нього. Підійшла тихенько ззаду до візка і торкнулась губами до маківки його голови. Він не чув, що вона підходить, тому трохи смикнувся.

• Доброго ранку, коханий, дякую за кавусю
• Доброго ранку, моє серденько

Вона сіла на бік візка і він притис її до себе. Ніжний поцілунок в голову додав сили Олексієві в його намірі.

• Як спалося моїй пташці?
• Оуууу... Може ти не зрозумієш, але спалося так як до війни...
• Мені теж...як до війни
• Ти вчора звільнив мене від мене самої. Дякую тобі, що дав сказати, що не засудив мене і що так ніжно і терпляче відкриваєш мене... Ти не уявляєш як я тобі вдячна...
• Кохаю тебе...
• І я тебе...
• В мене для тебе щось є.
• Мммм що...
• Треба встати...

Оленка встала з ручки візка і побачила що Олексій теж встає. Він притримуючись за перило встав і почав діставати щось з кишені.

Оленку розпирала цікавість. Олексій щось мав в кулаці. 

• Що ти там маєш....
• Зараз покажу. Секундочку зачекай.. але для цього дещо треба зробити.
• Що мені треба робити
• Не тобі, а мені

І тут він почав спускатися перед нею на коліно. Вона стояла дуже шокована. Вона не сподівалась цього взагалі. Він відкрив долоню і там було золота обручка.

• Олена, кохання моє, ти знаєш, що мої почуття до тебе безмежно глибокі. Я не хочу і не можу жити без тебе. Я прошу твоєї руки і серця. Стань моєю дружиною.

Очі Оленки налились сльозами і вона впала перед на коліна теж. 

• Так. Я буду твоєю дружиною.

Він одягнув обручку на її палець. Йому було важко втримувати рівновагу, тому він сів на дерев'яну підлогу. Вона сиділа перед ним і не знала де вона зараз знаходиться. Це була реально несподівано...

Олексій притягнув її до себе і спитав: 

• Я дуже хочу тебе поцілувати... Можна?
• Не можна, а треба....

Він притягнув її підборіддя і легенько торкнувся своїми губами до її. Відсторонився, глянув в очі. 

Її очі були наповнені щастям і теплом. Тоді він наблизився ще раз і накрив її вуста своїми. Вона відповіла. 

Вони сиділи на ганку і ніжно цілувалися. Він покривав її обличчя десятками ніжних цьомиків, а вона розтанула в них, наче сніжинка в теплих долонях. Вона перестала боятися його ласк і доторків... Відповідала йому взаємністю і коханням.

• Хочу тебе щось спитати ще одне...
• Мммм... То на сьогодні не останній сюрприз?
• Неа...
• Ну давай.... Мені вже страшно...
• Нема чого боятися...
• Ну кажи вже...
• Я не бачу сенсу відтягувати з одруженням. Хочу щоб ти сьогодні стала моєю дружиною.
• Ого го... А так хіба можна?
• Можна. Якщо ми через годину потрапимо в ЗАГС, нас після обіду зареєструють.
• Ммм ну то я йду одягатися.
• Чесно?
• Чесно-чесно...
• Я навіть мріяти не міг, що так може бути... То я викликаю таксі?
• Викликай, шкода, в мене нема плаття, але думаю що штани теж можуть бути.
• Ти хочеш плаття?
• Хотілось би, але, якщо нема, то нема...
• Одягайся, бери документи,а там все вирішимо.