Глава 11

Оленка тримала ніж і кричала стільки скільки було сили.

• Ти думаєш, що я така тиха і добра... Нііііі це не так... Все, все до чого я торкаюся перетворюється в руїни. А ще я ні на що не здатна. Я навіть з життя нормально піти не здатна. Ти знаєш скільки разів я намагалась. В той день, коли ти повернувся я вийшла на двір щоб випити таблетки, які понижають тиск. Я спеціально купила їх в той день в аптеці.
• Послухай себе, що ти говориш...
• Так, я чую що я говорю... Ти хотів правди?? Я казала, що може не треба. Тепер слухай. Я вийшла на двір і приготувалась вже випити ті таблетки. І що. Ти припхався і помішав.
• Господи... Оленка ходи сюди...
• Не хочу нікуди іти ... До того як ти приїхав... Знаєш звідки я знаю то місце з лавкою. Бо я шукала де є скелі щоб зістрибнути. Нащо ти мене врятував вчора з лісу. Краще б я там лишилася...
• Оленочка, дівчинка моя, ходи сюди....
• Ні не піду до тебе, а наблизишся, я запхаю собі ніж в живіт. Я тобі чесно кажу.
• Будь ласка не треба.
• Олексій, я хочу піти з життя... Нащо ти з'явився в моєму житті... Відпусти мене... Нащо тобі таке нещастя як я.

Олексій взагалі не сподівався, що все повернеться отак. Йому було дико шкода Оленки. Він дуже боявся, що вона собі причинить шкоду. Тому спираючись на милицю почав помало зближатися. Оленка поклала ніж на місце закрила руками обличчя і дуже голосно ридала. Він підійшов майже впритул і тихо вимовив:

 - Не треба. Не роби цього. Ти - останнє що в мене є. Я не хочу і не можу жити без тебе. Будь ласка, залишися. 

Вона повернулася до нього обличчям і, не піднімаючи очей, сказала:

- Я лишаюсь. Лишаюсь заради тебе. 

Він вперше почув її голос. Він був ніжний, наче теплий весняний вітер. Він більше ніколи її не відпустить і нікому не дасть образити. А вона стояла така крихітна напроти нього. Така тендітна і вразлива. Стояла і не знала що буде далі. Він притягнув її до себе і маленький носик уткнувся в його сорочку якраз там, де билось пошматоване війною серце. 

- Я кохаю тебе... Не роби так більше ніколи.

Вона підняла вгору очі повні болю і сліз і ледь чутно мовила: - Не буду. Ніколи. .... Кохаю ... Безмежно тебе кохаю...

Від того що сталося в них обох підкошувались ноги, тому він попросив її щоб вони повернулися на диван. Вони вкрились пледом. Він притис її до себе. 

• Моя ніжна пташка... Пробач, що витягнув з тебе те, що ти пережила. Я не думав... Чесно я навіть уявити собі не міг що ти весь час шукала смерті.
• Мені іноді здавалося, що ти спеціально ходиш за мною по п'ятах, бо здогадуєшся.
• Кохана, я не розумів, але мене до тебе тягнуло магнітом. Той перший вечір. Я не розумів чому ти так довго сиділа на сходах. Скажи правду. Ти чекала, що я піду?
• Так. Навіть трохи злилась спочатку, а потім подумала, що днем раніше, днем пізніше. На другу ніч я дочекалась поки ти заснеш і почала витягати таблетки з блістера, як почула що ти кричиш. Далі ти мене назад вже не відпустив.
• Чому ти тоді верталася вчора вночі.
• Бо я знала, що якщо не прийду, то ти підеш мене шукати.
• І я б пішов.
• Я знаю.
• Нащо тобі я? Я реально суцільна проблема. Як бачиш, я ще й конкретно хвора на голову.
• Як нащо? А навіщо людині серце? Людина не може жити без нього. Так я не житиму без тебе. Від сьогодні знай, якщо ти собі щось зробиш, ти автоматично вб'єш і мене. Мені втрачати нічого. Ти не хвора на голову. Це просто життя тебе побило.
• Як я могла в такому стані примудритися в тебе так сильно закохатися?
• Я не знаю. В мене та сама ситуація. Я думав, що я більше нікого ніколи не любитиму.
• Хочеш відкрию тобі секрет.
• Угу...
• Ти перший, в кого я закохалася. В мене не було навіть дитячого першого кохання. Я думала, що в мене щось не так. Я мала кілька хлопців, але уяви собі, я досі незаймана...
• Дуриш...
• Ні... Чесно.
• Я в шоці.....Давай домовимося. Завжди при всіх обставинах говорити один одному лише правду.
• Добре.
• Звіряй мені всі свої думки. Я хочу знати все, що було в минулому, що є в твоїй голові в даний момент, і твої плани на майбутнє.
• Можна почати?
• Так.
• Я втомилась. Я ще такою розбитою не була ніколи. І ще мене болить горло. Здається я його зірвала.
• Пройде.
• А ще якщо бути чесною, я тебе боюсь втратити. А ще я відчуваю, що в душі ревную тебе до Лариси. Ти напевно досі її любиш.
• Ні... Звідки ти це взяла.
• Ти дорожиш її фоткою.
• Та ти бліін......вона нічого не значить. Ні значить.... що в мене скліроз. Зараз...

Він встав, пересів на коляску, поїхав в кімнату зняв фотку, витягнув її з рамки, підпалив і кинув в камін. Оленка сиділа шокована, але дуже задоволена.

• Кажи що ще.
• В мене все поки що. А що в мені не так.
• Все так. Хочу знати, коли ти зрозуміла, що кохаєш мене?
• Сьогодні зранку, коли відчула, що не хочу ділити тебе ні з ким. Навіть коли ти з іншою фото.
• В мене ще повно питань, але зараз йдем спати. Моя спальня вже звільнена від Лариси. Ходи, я більше не хочу засинати без тебе.

Оленка піднялась і почала йти, а Олексій догнав її на колясці, завалив її жартома до себе на коліна і повіз в спальню.  В його душі визрівав один цікавий план.