Глава 10

За вікном вже смерклося. Сьогодні Олексій вирішив приготувати дещо на вечерю, а Оленка пішла в душ. 

Вона змивала з себе втому і погляди людей. Колись вона постійно перебувала між людьми. Фестивалі, інтерв'ю, концерти, івенти - це те, без чого вона не могла уявити собі життя. Тепер єдиною людиною, яку вона хотіла бачити був Олексій. 

Завинувши в рушник волосся вона одягнула халат і вийшла з ванни. Вона була максимально рум'яна і пахуча. Олексій готував, підпираючись одною милицею. Побачивши її він просто завмер від того наскільки вона була приваблива. Він простягнув до неї руку. Вона підійшла. Він взяв її за руки і почав помало притягати до себе. 

Робив це надзвичайно легко і повільно. Коли між ними відстані вже не залишилося, він носом пройшовся по її шиї, вдихаючи аромат її тіла. Він божеволів від її присутності. Вона бачила, що він захоплюється нею і це починало її заводити. Але чим більше він хотів торкатися до неї, тим більше вона напружувалась. Він побачив, що вона трохи віддалилась, зрозумів, що трохи перегнув і зупинився. 

• Вибач мене, я божеволію від тебе. Зупиняй мене, якщо я роблю те, що не варто. Добре?
• Ок- прошепотіла.
• Можна я висушу твоє волосся?
• Так- кивнула головою

Вони перейшли до дивану. Він сів на диван, а вона вниз на подушку. Він розв'язав рушника і повільно промокнув волосся рушником. Далі вона принесла йому фен, а він почав теплим повітрям продувати її довге каштанове волосся. Вкінці він гарно його розчесав. 

Від цього процесу обоє отримали кайф. Оленка дуже любила, коли її розчісували, а Олексій ніколи такого ще не робив. Він робив це дуже обережно і ніжно. Лариса не любила оці телячі ніжності, як вона називала такі приємні речі. 

Коли він закінчив сушити волосся, вона встала, прошепотіла: " дякую" на вушко. Це було так мило і так круто. 

Потім вони вечеряли. Він приготував пасту з грибами. Було дуже смачно. Після вечері вони разом мили посуд. Потім вони перейшли на диван. Щоб трохи поспілкуватися. 

• Хтось мені щось обіцяв.
• Що я тобі обіцяла?
• Розказати дещо.
• Аааа. Згадала
• Якщо хочеш, звісно.
• Хочу, але не знаю як на це зреагує моє тіло. Кожного разу як мені це сниться, я просинаюсь від панічної атаки.
• Давай я тебе обійматиму, а коли тобі буде некомфортно ти просто зупинишся.

Вона не знала як вмоститися, тому він вирішив зробити по-своєму. Він сперся на спинку дивана, розширив ноги і посадив її до себе спиною. 

Вона сперлась на нього так, що він міг читати з екрану телефону те, що вона друкує.

Поки вона набирала і стирала, він грався пасмами її волосся. 

• Ти не знаєш з чого почати?
• Угу.
• Давай з початку. Де тебе застала війна?
• Уяви, я була на навчанні в Харкові, і за день до початку приїхала до свого міста. Яке в перший тиждень попало в окупацію. І я не могла виїхати. Сама себе привезла в пастку.
• Ти не знала. Ніхто точно не знав.
• Ну так... Отже, я приїхала додому. Тато дуже радів. Бабуся тоже. Ми гарно провели вечір, а зранку прокинулись від звуків вибухів.
• Я теж. Уяви, я подумав  що то салют хтось запустив.
• В нас було не дуже чути, але всерівно я прокинулась. Мій тато відразу пішов в тероборону. Я кілька разів бачила його, як носила їсти, а потім місто окупували. Бабуся помагала тим сволочам.
• То її вибір. Ти ні в чому не винна.
• Так... Але від цього не стає легше. Потім її вбили. І я лишилась одна. В підвалі нашого дому. Було дуже холодно. І сиро. І їсти нічого не було. Взагалі...
• Йди до мене... ,- пригорнув і поцілував в щоку.
• Від того, що не було що їсти імунітет не мав сили боротися з умовами в яких жила. Короче, я захворіла. Я мала запалення. Пам'ятаю як горіла під час гарячки. І сильно кашляла. Вони йшли вночі по вулиці і почули. Офіцер там був серед них. Побачив мене і сказав забрати мене на їх точку. Потім покликали лікаря. Коли стало легше він мене домагався.
• Він тебе торкався?- скули почали ходити на обличчі Олексія.
• Спочатку він хотів "по харошому", а потім, коли я вже стояла на ногах він перейшов до тиску.
• Якого?
• Мене кинули на підвал.
• Суки...
• Там було зовсім темно і сиро і дуже смерділо. Я чула як помирали люди... час від часу нам кидали хліб і пляшку води на всіх. Він думав що мене зламає.
• Яка ж ти в мене сильна...
• Кілька разів мене виводили на розмову. Офіцер оцей, був з холодними такими очима. Хижими, як в дикого звіра. Я розуміла що це все до пори до часу.
• Знаєш, я вже перехотів знати що було далі... мене мутить від думки що він міг з тобою робити...
• Коли я була на підвалі мене від цього теж мутило... вони прийшли по мене.
• Блін, я зараз чокнусь... кажи
• Я зайшла в кімнату. там було десь 10 мужиків
• сучари...(Олексій дуже рвучко дихав)
• Він підійшов і сказав, що він буде перший, а далі я піду по колу... він торкався мене там, де хотів... він нагло ставив засоси на шиї... розумієш... я нічого не могла зробити... я навіть на ногах не могла стояти ... я бачила, як деякі з них "готувались" бути наступними... Олексій, це так страшно... ти не уявляєш...
• ... вони зробили те, що хотіли?...
• ні...
• хух... слава Богу.. все зупинися... ходи сюда...

Олексій розвернув її обличчям до себе, ніжно поцілував в чоло і весь час повторював: "я нікому не дам тебе образити, чуєш? маленька, все минуло". Оленка дивилась в його обличчя і плакала... він плакав разом з нею. Тоді вона знову взяла телефон. 

• Ти хочеш знати що було далі?
• Так. Будь ласка, розкажи мені сьогодні все, що тобі наболіло я хочу забрати від тебе цю біль.
• Ти впевнений ... найважче попереду
• Так. Кажи. Не уявляю що може бути вже важче, ніж те, що ти розказала.
• Потім прийшов мій тато. Він хотів домовитися, щоб мене відпустили. Наскільки я зрозуміла по розмові, він був не пересічним вояком. Вони його довго шукали.
• Тааак..
• Він пробував вести діалог, але офіцер був розігрітий якоюсь наркотою. І відразу його застрелив. Через мене... (почала плакати ще сильніше)
• Не через тебе...
• Він хотів мене звільнити... це через мене його тепер нема... краще б вони тоді.... мене....
• Не смій так казати. Я б віддав життя за тебе не задумуючись, практично не знаючи тебе. А батько тебе любив безмежно... він робив все, щоб тебе врятувати...
• Краще б не робив... я б пережила все, що б зі мною не сталося.
• Ні... маленька, ти не знаєш на що ці тварі здатні... Я бачив наслідки того що вони робили з нашими жінками і дітьми... які розтерзані тіла вони лишали... тато знав на що йшов, він хотів щоб ти жила...
• (вона почала істерично сміятися) а може я не хотіла жити? бабуся через мене здавала наших людей, тато через мене загинув.... мама після мого народження почала хворіти... в тому що вона померла теж моя вина...
• Шо ти таке кажеш...
• Кажу то що правда...
• Ні це не так... я не хочу щоб ти навіть думала про смерть
• (вона перестала стримувати себе і вже криком ... голосно, на всю кімнату почала виливати з себе все, що наслоялося)... а я думаю... щодня думаю... ти думаєш легко жити, коли ти винувата в смертях близьких... бабуся стала колаборанткою, щоб я не здохла... розумієш?? і тато теж... він хотів мене поміняти на себе... ти уявляєш який смак татової крові і мозгів на губах... а я знаю. знаю який в них смак... а знаєш що було далі.. коли наші хлопці почули, що тата нема вони всадили в дім чимось... і шо.. Лєну накрили двері... чомуууу.... ліпше б попало в мене... а в мене тільки ключиця вивихнута... ти не знаєш як часто я думаю про смерть...
• Оленка... перестань... не доводь себе
• А я не хочу ... не хочу перестати... (вона вскочила на ноги) і підійшла до кухні...