Глава 9

Як і домовилися ввечері на сьогодні по плану була поїздка в Буковель. Оленці було трохи незвично, що Олексій всім опікується, бо вона завжди всіма планами займалась сама. А тут він сказав просто розслабитися. 

Таксі було через пів години після виклику. Єдиним нюансом було те, як до нього спуститися. 

Лєна довезла спочатку візок. Потім допомогла зійти по сходах. Далі Олексій вже на милицях йшов до дороги. 

Спочатку сів Олексій. Оленка віднесла милиці до хати і закрила дім. Потім в багажник погрузили возик. 

• Так, спочатку їдемо на озеро молодості. Люблю там пити каву. ти там була? Ні? То добре. А в гуцул-ленді? Ні? Тоже підемо)) знаєш, я трохи переживаю. Зараз ці косі погляди, що я такий калічний на візку...

Вона закрила йому рукою губи...

Дістала телефон.

• Чому ти переживаєш за свій вигляд. Ти що втратив ногу, бо так тобі хотілося?  Якщо тебе цікавить, то як на мене ти виглядаєш навіть дуже так нічо)))
• Ти так, щоб я не комплексував.
• Ні. Я чесно. Від серця.
• Тобі не стрьомно бути поруч з інвалідом?
• Ні. Бо ти не інвалід. Ти насамперед Олексій. От скоро поїдеш, тобі зроблять нову ногу і ніхто навіть нічого не буде знати. То чи є сенс зараз розвивати в собі комплекс? Нема.
• Нема.
• От і закрили тему. Прохання, більше так на себе не казати. Я відмовляюся це чути. Ок?
• Ок.

На душі стало тепло-тепло. На озері було багато людей. Всі вони трохи приїхали розвіятися і відпочити. Олексій намагався поринути в цю метушливу атмосферу, але виходило не дуже. Він ловив на собі погляди людей. Але згадував слова Оленки. А вона почувала себе між людьми трохи некомфортно. 

Олексій побачив її тривогу і вони відійшли від людей подалі. Вона розстелила свій плед і сіла на нього. Олексій залишався в візку. Він розказував їй про гори, про своє захоплення підніматися на вершини. Раптом вона покликала його сісти до неї вниз. Він погодився і після того, як вона помогла йому сів поряд. Спочатку вони сиділи поруч, потім Оленка лягла йому на ноги. Взяла телефон в почала шукати в ньому фото. Показувала як приїздила сюди по кілька разів на рік і щоразу долала нову вершину. Папки були поділені по роках. 

Увагу Олексія привернула папка 2015 Синяк.

• Знаєш, я в 15 році теж був на Синяку. Можна глянути фотки?
• Так, звичайно
• А де ти?

 Олена показувала себе, групу з якою вона тоді була. І на величезне здивування, Олексій знайшов себе на одному з групових фото. Ще більшим шоком було те, що на фотці він стояв поряд з Оленкою і тримав її за плечі.

По шкірі пробігли мурахи. Оленка сіла поруч і вони продовжили дивитися на рівне плесо озера. В обох в головах промайнула думка:

• Невже це моя доля?

Через деякий час Олексій сказав: 

• Оленка, я не знаю як ти зараз сприймеш мої слова, але хочу, щоб ти знала що робиться в моїй голові.

Вона повернулася до нього і приготувалась уважно слухати.

• Те, що ти з'явилась в моєму житті саме тепер - це чудо. Я усвідомлюю, що ти послання мені зверху. Після поранення моє життя було суцільним жахом. Стидно признатися, але я думав про самогубство. Оленка, ти перевернула мій світ. Тоді, коли ти вийшла на вулицю і сіла на сходинку-моє серце пішло з тобою. Коли ти зібрала речі і мала переїхати, єдине чого я хотів - щоб ти залишилась. Коли ти йшла стежкою додому, сама в темряві, я помирав від страху вдома. Коли ти поруч мені більше нічого не треба. Мені здається, що ти замінила мені повітря, їжу і воду. Ми обоє покалічені минулим. Я хочу попросити тебе пробачення, що не був поруч з тобою в підвалі... і в той момент, коли вбивали бабу... і в той момент, коли ти втрачала голос. Я хочу попросити вибачення за те, що твоє місце займала недостойна людина. Пробач мене... Будь ласка. Війна мені показала, що не варто відкладати все на майбутнє, не варто чекати поки щось там зміниться. Я це зрозумів і тому просив тебе вчора провести зі мною поруч ніч. Мені здається, що я втрачаю розум.  Скажи мені, будь ласка, чи можу я сподіватися, що коли я повернуся додому, ти нікуди не дінешся і дочекаєшся мене?

Вона взяла телефон в руки і хотіла щось писати. Він відклав його і попросив сказати йому це на вухо.

• Я.. чекала на тебе все життя. Почекаю ще трохи...

Хоча це було дуже тихо і дуже важко, вона це сказала, а потім обійняла його за шию, як дитина обіймає маму. Враз вона відчула щось мокре на своїй ключиці. Коли спробувала зрозуміти що це, то побачила як він плакав. Вона була надзвичайно здивована, бо досі сама не усвідомлювала наскільки сильно вона проросла в його серце. 

Вона обійняла його ще міцніше. Його гарячі сльози розтоплювали віковічні льодовики її серця. Вона пригадала наскільки самотньою була до зустрічі з ним. Невже вона буде не сама? Невже це та людина, яка є її половинкою. 

• Боже, дякую тобі за неї.

Ці слова попали в її серце і на очах вперше за багато років з'явилися сльози. Спочатку це були просто мокрі очі, але помітивши їх Олексій сказав: 

• Нащо ти все тримаєш в собі? Покажи мені свій біль, моє серденько, ти ж моє маленьке серденько...

Оленка ще мала купу заблокованих емоцій, але відчувала наскільки стало легше, коли вона дозволила собі бути слабкою біля цього чоловіка. Вона плакала на його грудях, пригорнувшись. Потім, як вони обоє дали вихід емоціям, вона слухала як билось його лев'яче серце. Тепер вона була впевнена, що він саме той чоловік, на якого вона чекала.

Так минуло десь зо дві години. Олексій спитав, чи хоче вона подивитися на тварин і трохи пройтися. Але через те, що в гуцул-ленді було дуже багато відвідувачів, вони прийняли рішення просто скупитися в супермаркеті і їхати додому. Їм обом вже дуже хотілося тиші. 

Здавалося, що він закуповує їжі на пів року. Він брав багато всяких смаколиків і інших речей. На запитання нащо стільки він відповів:

• Ти ні в чому не відчуватимеш потреби. Я хочу щоб ти, поки мене не буде, не думала про те, де взяти поїсти. Я домовився, що тобі двічі на тиждень привозитимуть молоко і свіжий домашній хліб. Хочу щоб ти набралась сил для того, що нас чекає в майбутньому.
• Не треба. Я сама...
• Ти вже не сама...