Глава 8

Він не відпускав її всю ніч з обіймів.

Вона спала дуже неспокійно. Часто їй снилося щось погане, тому вона вночі смикалась. Кожного разу він гладив її по руці і заспокоював. 

Світанок залив спальню Олексія ніжним ранковим світлом. Яскраві промені доповнювали романтику і робили цей перший ранок поруч особливим. 

Оленка прокинулась швидше. Боялась розбудити Олексія. Тому почала вивчати його риси.

Він був якимось дуже особливим. Хоча на вигляд йому було десь до 40, на скронях ледь проступала сивина. Над правим оком виднівся невеличкий шрам. Він був самтиметрів 2-3 завдовжки. Мабуть він отримав його на війні. Уявила собі, як його обличчя було залите кров'ю. Як цю кров потім змивали і заліпляли цю ранку. Стало його шкода. 

Дуже. Він теж, мабуть багато пережив. Уявити собі, він стільки років прожив з людиною і був самотнім. Мабуть ніщо так не лякало Оленку до війни як усвідомлення того, що можна бути самотнім в шлюбі. Коли ти, наприклад виходиш заміж, заради грошей. Ти звикаєш собі до людини. До певного рівня комфорту. Але при тому нема вогню. 

Вона не раз роздумувала про те, що відчувають ті люди, які так живуть. В обох них будуть нереалізовані сподівання. Та людина, яка кохає, все життя буде змушена боротися за своє місце поруч. Викладатися по повній і вирощувати увагу і любов. Але чи можна проростити любов з мертвого каменя, навіть якщо його постійно поливати водами свого кохання? Максимум що станеться: він обросте мохом і буде створювати ілюзію життя. Але сам особисто не проросте, не пустить в тебе свого кореня і не розцвіте навіть мініатюрною квіточкою.

Також дуже шкода було їй і тих хто йшов на цей крок. Уявити собі. Тебе постійно добивається людина, яку ти не любиш. Спочатку тобі навіть десь трохи приємні такі знаки уваги. Потім ти до них звикаєш. Але , напевно, проходить час, і вони стають тобі огидними. І сексу в подружжі ніхто не відмінить і кожного дня сніданків та вечерь. Спільні вихідні, спільні відпочинки. Коли ти мусиш вдавати щасливу жінку або щасливого чоловіка. Фу. Для неї це був особливий вид зради. Зрада самого себе. 

Позаду його голови висіли на стіні фото. З одного з них на них якраз дивились пусті самотні очі Лариси. Оленка починала відчувати сильний дискомфорт. Ніби вона вкрала Олексія з сім'ї. Оленка знала, що Лариса його зрадила, але те, що він не знімав фото багато що говорило. 

Значить він кохає її досі. І досі хоче щоб вона повернулася. 

Лежати далі ставало немислимо важко. Ті очі з фото  сверлили її. І це було нестерпно . Вона тихенько вибралась з-під руки Олексія і пішла на кухню. Поставила чайник, а сама вирішила глянути за вікно. 

Погода стояла просто нереальна. Сонечко золотило ліси. Пташки заливали все навколо своїм співом. Прохолодне осіннє повітря, наповнене прохолодним серпанком невеличкого туману, огортало свіжістю трави. 

Кавуся була готова. Вона залила обі чашки. Зробила бутерброди. Вона хотіла покласти на них гілочку кропу, тому вибігла на грядочку, яка була біля хати. Щипнувши гілочку вона повернулася до хати і доповнила ним канапочки. 

• Так. Я вчора нормально пробіглась по тому лісі. Треба збігати в душ, поки кава вистигне і Олексій прокинеться - подумала вона.

Вона пішла в спальню, взяла рушник, свіжу білизну і відкрила в ванну двері. Перед нею в прозорому душі стояв Олексій. Вона не чула що він встав і не знала, що він пішов митися. 

Олексій мився, тому відповідно, був голим. Вона на кілька секунд застигла. Потім різко розвернулась, вибачилась і втекла. 

Вона побачила його шрами від поранень. Бачила його обрізану трохи нижче коліна ногу. Але вигляд його тіла пригадав їй те, що недавно її обіцяли згвалтувати орки. Якби не тато, не знати як би склалась її доля. 

Олексієве тіло нагадало одним моментом все, що вона глушила в собі. Його шрами і нога пригадала дні, які вона провела на підвалі. Вона згадала як важко стогнали ті люди, які були побитими там разом з нею. 

Пригадала як офіцер торкався її тіла. Як почав лапати її груди. Як намагався роздягнути її. 

Їй стало так важко і так недобре. До горла підкочувався ком. Стискав її гортань. Все...сили не було. Їй стало страшно. Вона вдихала, але повітря не вистачало. Здається, що серце проб'є зараз собі дірку десь там між ребер і вискочить прямо на підлогу. Вона сіла на ліжко і старалась себе опанувати. 

Тим часом Олексій зрозумів, що Оленка налякалась. Він якомога швидше змив з себе мило, одягнувся, і пішов на милицях до неї. 

Він застав Оленку на ліжку. Вона була з синіми губами вся налякана. Вона не піднімала на нього своїх очей. 

• Вибач мене, будь ласка, я забув зачинити за собою двері. Ти налякалась, маленька моя. Ну, перестань.

Він сів поряд з нею на ліжко. 

• Ходи до мене. Будь ласка, ти знаєш, що я просто тебе обійму.

Вона не присунулась, лише голосно вдихала повітря. 

• Що ж ті тварі з тобою зробили? Як шкода, що ти зараз мучишся. Як же я їх ненавиджу. Я не хочу усугубити твої страждання. Якщо хочеш я піду, якщо можна, я хочу тебе обійняти.

В неї продовжувався напад. Він розумів, що є його причиною. Вона не реагувала на його слова, тому зрозумів, що варто залишити її саму. Він повернувся за милицями, але відчув, що вона сперлась до його плеча головою. 

• Ходи до мене.... моя пташко... Ходи сюди.

Він дуже дуже легко притягнув її до себе. Поклав її голову собі на груди, закинув її ноги через свої. Сильними руками він притискав її до себе поти, поки вона не заспокоїлась.

Потім він продовжив гладити її волосся, щоки. Як маленьке кошенятко вона заспокоїлась. Він забрав на себе її тривогу і її біль. 

• Ти пробачиш мене? Я реально забув зачинити двері. Обіцяю тобі, що я нічого не робитиму проти твоєї волі. Я питатиму дозволу,  якщо захочу навіть потримати тебе за руку. Не бійся мене, Оленка. Я ніколи тебе не скривджу. Клянуся найдорожчим, що я мав в житті. Клянуся мамою...