Глава 4

Олексія розбудив ранішній дзвінок телефону. До нього набрав його лікар. Питав як в нього справи, як він себе почуває. Давав поради.

Вкінці розмови сказав, що в них трохи змінились плани і помінялась дата, коли він має їхати на лікування закордон. Сказав, що треба брати квитки через 4 дні. 

Він попросив скинути всі дані на емейл, щоб він зміг замовити квитки на літак. Лікування мало бути в Швейцарії. Виліт з Польщі. Ще треба доїхати до Варшави, а звідти вже літак. 

Олексій вирішив повідомити про це Олені. Почав писати:

• Доброго ранку
• Доброго 🙂
• Я тебе не розбудив?
• Ні. Я вже давно не спала.
• Маю новини
• Гммм... Які?
• Я через 4 дні їду.
• Так скоро?
• Там в них щось змінилося. Я мав би бути ще десь 2 тижні тут.
• То добре.. рада за тебе.
• Дякую. Чо не спала?
• Тобі справді цікаво?
• Так, якщо питаю😜
• Не можу. Я трохи мало сплю. Мені сняться кошмари.
• Поділишся?
• Та.. то довга історія
• Я нікуди не спішу. Хіба не хочеться тобі розказувати.
• Я про таке не говорю
• Я бачу, що ти трохи мовчазна.
• Аххах підколов) якщо чесно я про це нікому не розказувала.
• А психологам?
• Навіть їм. Того, що вони знають їм достатньо
• Давай домовимося про дещо.
• Давай
• Давай будемо розказувати про себе історії. Але щоб по-чесному одну історію ти, одну я. Ок?
• Я можу відмовитись?
• Так, звичайно
• Тоді добре) будем розказувати)
• Але ти є...думав відмовишся)) тоді розказуй... Чекаю
• ........я не відчуваю емоцій.
• Як так?
• Коли я була ще малою, в мене померла мама. Всередині все, наче захлопнулось. Емоції ніби є, а ніби нема. Я можу зносити різні труднощі, відчувати радість, смуток, переживання але ті відчуття якісь такі, як би то сказати.... сухі. Через це, що я така, я часто хворію, бо підсвідомо блокую все. Ти ще є?
• Є. Уважно читаю що ти мені кажеш.
• Продовжити?
• Питаєшшшшшш!!! Так, звичайно. Але ходи на кухню. Зробимо кави. Хочу їсти.
• Ходи.
• Ти писатимеш. Я зроблю
• Постав чайник, я одягнуся і прийду.

Олексій набрав води на каву. І сидів чекав... закрив очі в слухав, як за вікном падав дощ. Він дрібними краплями тарабанив по склі, створюючи неймовірну атмосферу. Вона зайшла ... Він подивився на неї. Усмішкою освітила все навколо. Наче невагома пір'їнка промайнула через кухню, дістала чашки наступала туди кави. Чайник ще не кипів. Підійшла до вікна... Дивилась на дощ... 

Дивно, але в грудях Олексія розливалось тепло. Таке цікаве незвичне відчуття. Оленка сіла на матрац, який лежав на підвіконні і закинула ноги ... спостерігала за Олексієм.

• Давай продовжимо нашу розмову. Я говорю словами ти пишеш, ок?
• Ок. Отже, я все блокую. І всіх. Поки що ти перший, кому про це говорю. Боже мій, ти абсолютно чужа людина, а я тобі розказую....
• Уважно слухаю.
• Поки мама не померла емоції були інші. Пам'ятаю, як ми втікали з Криму... Тоді страх був такий яскравий... Такий задушливий. А цього разу на підвалі я майже взагалі нічого не відчувала(
• Ти була на підвалі?
• Так
• Довго?
• Я не знаю... Там не було світла. Але, здавалося, що я там пробула сто років. О, чайник закипів.
• Суки.... Я не шкодую про жодного вбитого орка. Вибач за матюк.. Я залию каву...
• Нічого. В мене в голові теж такі слова на них.
• Дивно, ти з Криму, жила на сході....
• Годину їзди від Харкова
• ... А говориш українською.
• Я перейшла під час війни
• Ого... тобі цукор кидати?
• Так ложку...
• Сиди, я дам тобі каву до вікна...
• Я сама
• Сиди... Я вже везу)) а де твої рідні?
• Дякую... незадовго після переїзду з Криму мама померла. До нас переїхала її мама, щоб піклуватися про нас з татом. Краще б не приїздила.
• А чо?
• Бо вона всю дорогу була проросійська. Коли прийшли асвабадітєлі вона зрадила нас.          Мене... і тата.. і всіх...
• Нічого собі. Вона лишилася там?
• Ні..
• А де..
• Її вбили, бо вона перестала розповідати їм ... Бо напевно сама вже нічого не знала...
• Суки...
• Вони .... Вбивали.... В мене на очах.... Я була під ліжком.. вони били її по голові прикладами. Три бугаї. Я думала, що здохну там же, але ті дибіли мене не помітили.... Я потім вночі її витягала на двір. За ноги.. зарила її як могла, а потім блювала. І ще два дні не могла їсти, бо було фігово... і не було нічого... І все... Я більше не можу... Чесно... .
• ....

Запала тиша. Олексій не знав що робити. Він трохи був в шоці. Він бачив наскільки боляче Оленці. Але просто не знав що робити. В неї підступив комок і починалась панічна атака. Сил дивитися не було. ..

Він під'їхав до неї і пересів на вікно. Дивився як вона хапає повітря ротом і боявся зробити щось не так. Тоді сказав:

• Якщо ти дозволиш, я просто візьму твою руку. Можна?

Вона кивнула. Він простягнув свою праву руку... Його  відкрита долоня зупинилась за декілька сантиметрів від Оленки і він терпляче чекав. Оленка дивилась на долоню потім вклала в неї свою невеличку руку. Він не стискав долоні, просто чекав. Пройшло ще трохи часу і вона поклала туди свою другу руку. Він мовчки накрив правою рукою.