Глава 3

Сірий обрій поступово ставав рожево-голубим. Іноді тиша порушувалась криком сови або шумом височенних смерек. Легкий туман огортав мокрі трави, ще більше зрошуючи їх. 

Двоє сиділи в повній тиші. Вони повністю погрузились в свої думки. Олексій сидів позаду і добре чув дихання Олени. Іноді воно було спокійним, іноді, мабуть, коли вона собі щось пригадувала, ставало глибшим. 

Перші промені пробивались в новий день. Світло ніжно лягло спочатку на Олексієву голову. Він відчув його теплий ніжний дотик, неначе мамина рука гладила його волосся. Він закрив очі, так, як робив в дитинстві. Сонечко просвічувало крізь повіки... Так тепло стало на душі. Так добрее і затишно. 

• Я вдома.... - промайнуло в думках

Оленка теж ловила перші проміння. Чомусь згадувалося море. Тепло і безтурботне дитинство. Мама... Тато... Сестра.... Так, ніби це все було в іншому житті...

Коли сонечко трохи піднялося, вона підвелась і пішла, щоб принести милиці Олексію. Він спробував встати, але нога затекла бо він трохи довго сидів, тому Олена пішла по візок. Вона увійшла в його кімнату, яка була досі зачинена і побачила на комоді кілька фото в рамках. Де він з батьками маленький, де з мамою в горах, з інституту і з якоюсь жінкою. Красивою... 

Вона взяла візок і повезла щоб він міг повернутися в спальню. 

Він ніяк не міг пересісти з крісла в візок, тому Олена вирішила трохи помогти.

Він ніяк не хоті прийняти допомогк, але попри те, що докладав неабияких зусиль встати не зміг. Оленка стояла простягнувши свої руки. В очах Олексія промайнули спогади про маму. Як вона простягала маленькому синочкові теплі руки, як обіймала потім, несла на руках до хати. А він пручався, бо хотів бути самостійним. Але, чесно признатися, він був на сьомому небі від щастя, коли мама тримала його на ручках. Пройшло секунд 40, поки він схопився за її кисті. Його руки були дуже холодними. 

Оленка напряглась, їй було важко, коли хтось з чоловіків торкався до неї. Руки мимоволі затремтіли і до горла почав підкочувати комок. В очах виступили сльози. Вона намагалася їх сховати і опустити очі. Олексій побачив, зрозумів, що їй некомфортно. Йому не подобалося, що він його спричиняє, тому схопився одною рукою за перила. Іншою тримався за Оленку. Забравши крісло і підкотивши возика, вона допомогла пересісти, а потім швидко пішла в кімнату. 

Вона стояла, опершись спиною на двері. Серце підло гупало.

• Ну скільки можна.... Набридли ці панічні атаки... Він подумає, що я свиня невдячна. Просидів зі мною пів ночі на холоді, а я поводжуся хто-зна як... Треба написати...

Взяла в руки телефон... Зібралася з думками.. не знала що писати... Руки тряслися.. в голові було одне слово його і вирішила відправити 

• Вибач...
• ?
• За те, що пішла
• Добре, тоді я теж хочу попросити вибачення
• ???
• За те, що ти мене піднімала, що я не можу сам собі дати раду.
• Жартуєш? Я вторглась в твій дім... Жила тут без дозволу. Дякую, що ти мене не вигнав в ніч.
• Жартуєш?)))
• То все ок?
• Як ти теж не ображаєшся, то все ок
• Все ок

Дівчина сходила в душ, потім пішла готувати сніданок. Вона мала свіже молоко, тому вирішила приготувати млинці. 

Через деякий час він приїхав на кухню. Оленка вже накрила на стіл і запросила Олексія приєднатися. 

• Мммммм ммммлинцііі. Якби ти знала як я люблю домашні млинці... Какао.... Клаааас.... Дякую.

Їй було дуже приємно, що вона вгадала з стравою. Коли вони снідали, то він їй дещо розказав про маму про те, як він тиряв в неї млинці, коли мама смажила їх для налисників. Про те, що в Оленки млинці такі ж смачні як в мами. Їй було так тепло на душі, що словами не передати... Після того, як поїли, він допоміг зібрати зі столу і прибрати. 

Вона взяла в руки телефон і написала:

• Можна тебе щось попросити?
• Так, звичайно.
• Мені буде важко самій знайти квартиру. Ти не міг би допомогти?
• Так, звичайно...
• Я знайшла кілька варіантів. Зараз скину.
• Ок.

Він обдзвонив майже всі номери, але ціни на проживання там були космічні. А там, де була прийнятна ціна брали на підселення до сім'ї. 

Оленка написала, що то нічого. Вона переїде туди. Олексій заперечив, бо бачив як їй важко, коли стається панічна атака. Ще був один номер. Він набрав. Чоловік підняв трубку. Олексій розпитав його умови. Сказав, де він живе. Домовився, що він приїде по неї. За квартиру просив небагато. Все підходило. Домовились, що він приїде по неї десь біля 5 години.

Оленка вирішила приготувати ще обід, тому швиденько зварила суп з курки і дрібного макарончику і смачненький плов. 

Прилягала собі відпочити і задрімала. Її розбудив стук в двері. Приїхав чоловік, який здаватиме квартиру. Речі вона зібрала швидше, тому взяла валізу і пішла до авто.

В порозі вона невеликим поклоном подякувала за все Олексієві і пішла до машини. Олексій виїхав на ганок. Якось тривожно стало на серці. Здавалося, що він робить помилку, відпускаючи її. Він глянув на чоловіка і побачив, як він пожирав очима ніжного ангела, який ішов до нього. 

Олена йшла на зустріч невідомому. Вона глянула на чолов'ягу і його погляд видався їй дуже неприємним. Їхати з ним дуже не хотілося, але іншого виходу не було. Ніжна рука торкнулась ручки авто, як раптом почувся голос від дому: 

• Оленка, ти дещо забула. Вернися на секунду.
• Ото я склірозна-подумала про себе...

Поставивши сумку біля машини побігла назад до хати.

Вибігла по сходах і на здивування не побачила нічого в руках Олексія, тому поглядом спитала що. Він відповів:

• Не знаю чому, але я боюся тебе відпускати з цим чоловіком. Будь ласка, залишись тут. Я через тиждень їду на протезування і реабілітацію закордон. Потім я планую вертатися в Київ. Хаті треба щоб в ній жили. Або якщо не хочеш бути тут, знайдемо інше житло. Просто не їдь з ним.