Глава 2

Провівши друга, Олексій повернувся в будинок. Оленка тим часом почала збирати речі щоб іти. Вона дуже не хотіла створювати дискомфорт господарю. Тому поспіхом збиралась. 

• Ну куди ти збираєшся? Я ж тобі не казав йти вже. Давай спокійно розберемся в ситуації. Давай зробимо так: я піду в свою кімнату, а ти в свою. І поговоримо по телеграм. Думаю, що тобі буде так комфортно. Ок?

Оленка кивнула. 

• Привіт. Мене звати Олексій
• Привіт. Я-Оленка.
• Як ти сюди потрапила.
• Мене привезли сюди волонтери. Віка і Сашко М. Я з ними спочатку жила. Але мені там важко. Вони сказали, що тут є будинок. Господарі дали ключі від нього кілька місяців тому.
• Ти маєш їх номер
• Так 097 ... .. 22
• Почекай. Зараз я з ними поговорю...

Через кілька секунд через стіну почулась розмова. Хвилин за 5 екран телефону засвітився, і почулось сповіщення про смс.

• Привіт))) ти тут?
• Привіт. Так.
• Я все в них розпитав. Ти зі сходу?
• Так.
• Нічим не переживай. Поки тобі не знайдуть де жити, ти побудеш тут.
• Дякую. Можна два питання?
• Так, звичайно
• Ти воював?
• Так, як бачиш. Друге яке
• Чому ти не знав, що тут хтось є.
• Тому, що тут жила мама. Коли мене ранили вона поїхала мені помагати. А ключі віддала волонтерам, щоб тут хтось жив при потребі. Я був без свідомості. Потім було не до того. Тому я не знав.
• Вибач, я не знала.
• Все ок.
• Де мама?
• Померла...
• Дуже шкода...
• Дякую. Де твоя сім'я?
• Нема... Вже нікого нема. Тільки сестра. В Криму...
• Ясно. Не переживай нічим. Я поможу знайти де ти житимеш. Я втомився з дороги. Мушу відпочити.
• Ок. Дякую за все.

Через деякий час Оленка почула, що Олексій порається на кухні. Вона не хотіла мішати, тому продовжувала лежати в ліжку. Пройшло трохи часу і пролунав звук розбитого скла. Оленка встала, вийшла з кімнати і побачила, що Олексій не міг дістати горня з полиці і впустив його. Вона підійшла до нього і жестом показала, що допоможе. Зняла горнятко, залила чай. Потім взяла віник і прибрала черепки. Коли переставляла чай на стіл, помітила на столі пакети з їжею. Жестом показала, що хоче переставити в холодильник. Олексій погодився. 

Коли продукти вже були покладені на місце, вона вирішила запропонувати йому щось поїсти з того, що готувала зранку. Показала картоплю з відбивною і борщ. Він показав на картоплю і подякував, бо ще як снідав в Києві. 

Через кілька хвилин він смачно вечеряв, а Олена, прибравши вирішила іти.

• А що ти не вечеряєш? ... Як не хочеш?? Моя мама казала, що будуть цигани снитися. Давай, роби собі чай, там є печиво.

Оленка,з вдячності за прихисток, не хотіла сперечатися і зробила собі чай. Сіла за стіл. Вкінці вечері Олексій ще раз подякував за трапезу і поїхав у ванну. Оленка мила посуд. 

Вечір пройшов спокійно і тихо. 

Запала глибока ніч. 

Олексій прокинувся від звуку відкривання дверей. Він прислухався і почув, шо хтось виходить на двір. Тихенько навшпиньки виходить на вулицю. 

• Гм... Дивно...

Він не знав що тут думати. Тому вирішив подивитися що таке. Йому не хотілося сідати у візок, тому пішов на милицях. Йшов досить тихо. Двері на двір були трохи відхилені, і через них було видно худенький силует, який сидів на дерев'яних сходах. 

Олексій зовсім не знав нічого про цю дівчину. Чому вона мовчить. Що такого могло статися. 

Він підійшов. Вона обернулася, почувши що він йде. Різко встала і стояла розгублена. Вона боялась щоб він не сердився, що вона ходить вночі і заважає йому. 

Олексій побачив, що їй дуже ніяково. Тому сказав:

• Гарно, правда? - вона кивнула - гори лікують душу... Можна приєднатися? Тільки я візьму крісло. Секунду...

Він повернувся щоб зайти в хату. Оленка, немов пташка, запорхнула в хату і за мить поставила крісло перед ним. Він сів. Вона прибрала милиці. Потім ще раз зайшла до хати і принесла йому плед. На дворі було прохолодно. Він попросив принести ще один для неї. Вона виконала просьбу і сівши назад на верхню сходинку, сперлась плечем на поручні. 

Ніч підсвічували мільярди зір на небі. Повний місяць сріблив верхівки віковічних смерек. Вони просиділи вдвох десь годин зо дві, поки не настав світанок.