Глава 6

Олексій лежав на лікарняному ліжку і дивився в стелю. На дворі була ніч. По стелі час від часу пролітали світлові промені від проїзджаючих автомобілів. По зарослих щоках потекла сльоза. 

Все, заради чого він працював стільки років пішло коту під хвіст. Біля нього не було нікого крім старенької мами. За тих майже два місяці, що він був в лікарні, вона практично ні на день не покидала його. Сильний стрес ще більше зморщив її і так втомлене обличчя. Коли він прокидався, вона була поруч, засинав, вона тримала його за руку.

Попереду була ще одна операція. Вона була дуже складною. Мама помітно нервувала. Він сьогодні телефонував до Лариси, просив, щоб вона прийшла і цю ніч мама відпочила. Вона відповіла, що не може пропустити презентацію книги одного з письменників, а завтра точно прийде. Оте "завтра" вже тягнулося протягом трьох тижнів, відколи ампутувати ногу. Спочатку вона дуже шкодувала Олексія, тому не могла приходити, тоді шкодувала маму, бо їй не треба бачити як вона плаче, тепер вона шкодувала себе, бо їй важко перенести його травму. Олексій підсвідомо розумів, що все йде до логічного завершення. Хоча Лариса продовжувала жити в їхній квартирі, він дав собі слово, що розбереться зі всім, як буде вдома.

Переживання і втома взяли своє і він заснув. Прокинувся від ніжного доторку до щоки. Навіть не відкривавши очі він точно знав хто це. 

• Доброго ранку, мамо!
• Доброго ранку, рідний. Як спалося?

Олексій як в дитинстві почав розповідати свій сон, а мама уважно слухала. Увійшов лікар. Він сказав, що сьогодні має бути операція. Сказав сестрам готувати Олексія. Побажав хорошого настрою, а сам пішов до хірурга, уточнити останні приготування.

Олексія перевезли в операційну. Він досі відчував теплу мамину руку на своїй руці. І ніжну усмішку, те, як вона притулила пальці до губ і послала синові повітряний поцілунок. 

Його обережно переклали на операційний стіл. Підійшов анестезіолог. Почав розпитувати Олексія про якісь банальні речі. Вколов систему і попросив вголос полічити тільки в зворотному порядку. Олексій дойшов до п'яти і раптом відчув, як від вени до голови підступає тепло. Воно розкручується по всьому тілу, навіть, здавалось в тій нозі, якої вже не було. Остання цифра була два. Далі пацієнт вже був без свідомості.

Хірург почав працювати. Під час операції виникли ускладнення і Олексій почав втрачати багато крові. Ситуація була дуже складною. Хірург вирішив покликати на допомогу ще одного спеціаліста, бо зрозумів, що часу мало.

На коридор вибігла стривожена дівчина, вона помчала прямо по коридору. Через кілька хвилин разом з нею біг головний лікар. Мама зрозуміла, що справи кепські.

Вона стала навколішки і почала голосно благати Бога. 

• Я прошу тебе!!! Я благаю тебе!!! Забери моє життя. Я без нього не житиму. Забери мене. Залиш його. Благаю... прошу... Молю... Ти вже раз його витягнув з того світу. Прошу востаннє.... Не допусти смерті мого синочка....

Вона молилась ще дві години не встаючи з колін і, коли лікар вийшов з операційної і повідомив, що стан важкий, але стабільний, вона впала, втративши свідомість.

Пройшло три дні. Олексій трохи оговтався від операції. Стан внормувався. Першого та другого дня він просив впустити маму. Йому категорично заборонили, бо він знаходився в палаті інтенсивної терапії. На третій день його перевели на палату, але мами все не було. Він пробував дозвонитися, але марно. Під вечір на порозі з'явилася Лариса. Вона була одягнута в темне вбрання. 

Сухим голосом вона повідомила, що його мама померла. Її серце не витримало напруження. І через годину після операції вона померла.

Олексій попросив Ларису піти, на що вона вирішила образитися, бо вона довго добиралась сюди щоб повідомити, а він, бачте просить її забратися.

Лариса пішла... Він залишився один... В палаті... В пошматованій війною країною... В житті...

****

Оленка два дні просиділа в підвалі. В голові паморочилась. Слабкість була безмежна. Вона не знала чи залишиться живою. Не знала що з татом.

Двері льоху відчинилися. Її знову забрали. Їй було важко переставлять ноги, тому нерівним кроком вона пішла в дім. 

Її поставили серед кімнати. Там було близько 10 чоловіків. Вони дивились на неї, неначе на здобич. Гіркота підступала до горла. Вона розуміла, що ситуація заводить у безвихідь.

Офіцер сказав, що, оскільки, вона не захотіла бути з ним по добрій волі, то стане їхньою спільною. Він почав наближатися до неї. Серце вирвалося з грудей. В скронях аж гуділо. Страх був таким сильним, що вона відчувала як кров пульсує по жилах. 

Офіцер торкнувся до її руки. Від його дотику рука покрилась мурашками. Він пояснив дівчині, що, оскільки вона не захотіла бути з ним, то стане їхньою спільною власністю. Потім нахабно почав обмацувати її тіло, не зважаючи на просьби припинити.

Раптом в двері постукали.

• К вам бандеровец... Тот, кого искали...
• Пусть войдет...

В кімнату ввійшов батько Олени. Тишу, яка запала, розрізали слова:

• Встиг.... Я встиг....

Він міцно пригорнув Оленку до себе, наче в дитинстві. Вона втопилась в його обіймах і шептала як сильно скучила за ним.

• Ну что, как там твой позывной... Кот? Давно мы тебя ищем. Много ты нам нервишек потрепал...
• Я готовий здатися. Зараз. Негайно. Я залишуся, а вона нехай іде. Інакше ти пошкодуєш.
• Это я пошкодую... Я никогда ни о чем не жалею. Понял... Никаких ты мне условий ставить не будешь. Понял, вонючий ты фашист....

Він витягнув пістолет і вистрілив прямо в голову. Батько впав прямо на підлогу. Тоді підійшов до нього і контрольним пострілом закінчив почате. Гаряча татова кров бризнула прямо в обличчя Олени. Вона впала на коліна, але нічого вже не могла зробити. 

Жахлива ненависть змінила страх, який досі сковував і будучи, дуже близько до офіцера вона вихопила з його руки пістолет і почала задкувати до дверей одночасно цілячись в нього. Почувся свист і за долю секунди пролунав вибух...