Глава 4

Настання весни не радувало. Навколо цвіли понищені війною сади. Ніжні квіти проростали з побитих танків. 

Там, де рашисти не змогли отримати хоч якийсь успіх вони все дуже сильно мінували. Кожен метр землі був всіяний розтяжками. Пересуватися було дуже важко.

Олексій з одним з побратимів отримав невелике завдання. Він мав прикривати групу побратимів.

Заступили на позиції. В спину пригрівало весняне сонечко. Земля трохи вкрилась травою, тому лежати було значно приємніше. Коли поряд в травичці засюркотів коник в уяві пропливли спогади. 

В дитинстві мама кожного вечора гуляла з ним горами. Вони виходили з дому, коли сонце починало рушати на захід. Все навколо ставало ніби іншим. Таким велюрово-ніжним. Вона брала свого синочка за маленьку пухкеньку долоньку і вони вирушали. Спочатку ішли стежкою. Іноді вона піднімалася вгору, іноді була пологою. Пройшовши десь з півтори кілометрів вони опинялися на галявині. Сідали на свій улюблений плед, витягали з кошика тепле молоко, свіжі кренделики і спостерігали як сонечко ховалося за неосяжні гори. Небо спочатку ставало оранжевим, далі починало горіти вогненно червоним, а коли сонечко торкалося гір своїм обеліском починало ставати фіялково-пурпуровим. В цей момент вони ставали на ноги і бадьоро йому махали руками. Воно востаннє сьогодні цілувало їхні маківки, а вони обіцяли зустріти його зранку.

Так і робили. Раннім ранком, вони виходили на поріг рідного дому щоб зустріти світанок. Вони раділи кожному новому дню, який були разом. Коли Олексій переїхав в велике місто, шалений ритм захлиснув його настільки, що часу не залишалося ні на світанки ні на заходи. 

Зараз лежачи він згадував про свою маму. Про її теплі руки. Про смачний теплий хліб. Так захотілося додому... Так сильно, як ніколи в житті. Раптом щось страшно запекло. Він схопився за бік і побачив, що його рука вся в гарячій багряній крові. Почався бій. Ворог зайшов з тилу і почав обстріл. 

Запекло ще раз... Цього разу нога. Він повернув голову на побратима, але нажаль побачив, як з-під шолома фонтанує кров. 

Олексій ліг обличчям вгору і дивився в синє-синє небо... Десь високо літав беркут. Олексій хриплим голосом сказав:

• Брате, лети до мого дому... Скажи мамі що я люблю її... Скажи щоб простила мене за те, що не повернуся більше до неї...

Беркут змахнув крильми і полетів за обрій. Олексій залишився лежати. Він відчував, як пульсує його ліва нога і що в боці теж рве болем. Він зрозумів, що це кінець. Раптом припинились звуки бою. Олексій продовжував лежати. Він відчував, що дуже захотілося спати. Біль помало відступав. Сили покидали його. 

• Де він? ... Олексій... Ти мене чуєш? Відізвися!!!

Сили крикнути вже не було, тому він просто підняв вгору руку. 

Його помітили. Підбігли і почали надавати допомогу. Двоє вояків евакуювали його з поля бою. Поклали на ноші, а згодом в авто медиків. Свідомість приходила тільки на кілька секунд. Дуже сильно боліло там, де був  накладений турнікет. Везли польовою дорогою, тому трясло добряче. Добравшись до лікарні, лікарі одразу приступили до огляду. Справи були кепські...

****

Лєна лежала на ліжку в підвалі. Через те, що більшість часу вона проводила в сирому холодному приміщенні, вона добряче простудилась і кашляла. Кашель ставав невиносимішим. Він прямо душив... Ліків не було. Нічого не було. Раптом в підвал вдерлося троє. Два рядових і офіцер. Вони почули з вулиці кашель і прийшли щоб провірити хто це.

• А кто тут у нас? Девка!!! Ты лаеш как пёс. Ребята, заберите к нам на подвал. Может быть ей здесь нудно. Повеселим девицу.

Лєна не могла дати відсіч. Єдине що дуже просила облишити її. Проте, навряд чи хтось її би слухав. Іти не було сили, тому вони просто тягнули в своє логово. 

Завели в дім, де колись жив лікар. Будинок до їх приходу був красивим і чистим. Зараз всюди валялись груди сміття і смерділо хлопськими шкарпетками. Вони завели і кинули дівчину в одній з кімнат, що були в підвальному приміщенні. Через пів години зайшов офіцер. Він взяв Лєну за обличчя і побачив на скільки вона красуня, попри те, що брудна і хвора.

• Никому не трогать. Она моя. Позвать врача. А потом посмотрим.

Вояки пішли виконувати наказ, а Лєна залишилася лежати на підлозі