Глава 3

Наступила весна. Навкруги лежали груди металу. Ті колони, які рухались на Київ вправно нищили всі, хто міг: київський привид валив їх з неба, арта працювала нещадно, тро вносили свій важливий вклад. Керувальниками вогню виступали прості люди 

По інтернету гуляли легенди про жінку, яка збила ворожий дрон банкою помідорів, циган, що вкрали танка та багато іншого цікавого. Весь люд став одним організмом, який самовіддано боронив свою землю.

Олексій звик тримати вправно зброю, навіть іноді керував своїми побратимами. Його організаторські здібності приносили багато успіхів. 

В середині березня він прийняв рішення, що піде в один з батальонів, в який його кликали друзі. Узгодивши всі справи він пішов воювати пліч-о-пліч з ними.

Наприкінці березня вони були одними з тих, хто звільняв Київщину. Вони воювали з рашистами під Бучею, Гостомелем та Ірпінем. Щоразу інші завдання, які наближали перемогу.  Щоразу, бачачи, який біль та страждання несе рускій мір, Олексій розривав душу на мільярди частин. Він не міг зрозуміти як можна називати себе людиною, якщо ти гірше дикого звіра.

Оскаженілі солдати не мали стримку в своїх збоченнях, не гребували нічим. Вони крали все, що попадало під руку. Іноді навіть жіночу білизну. Абсурд.... Собачі буди.... Столові прибори.... Унітази.... Про яку мораль можна говорити, якщо ти голодний унітазу. Це для нас, простих людей не вкладається в голові. 

А Олексій бачив це одним з перших. Без цензури. Тіла мирних людей, яких розстріляли просто так... Закатовані чоловіки, які здебільшого були абсолютно ні в чому не винні. І його психіка іноді не витримувала. Чоловік виходив в поле і просто кричав, ридав, наче мала дитина. Потім вертався до себе і назад в житті.

Все рідше  він дзвонив щоб поговорити з Ларисою. Вона жалілась що не може знайти нормального перукаря, бровиста і майстра  манікюру. Жалілась, що напрягають батьки. Що квартира замала, що війна набридла, що тривоги замучили. А він просто мовчав. Мовчав, що з-під будь-якого куща може прилетіти куля, мовчав, що лежати непорушно по 3-4 години і бігти в повну силу повній екіпіровці 20-30 хвилин, бо по п'ятах стріляють, майже однаково важко. Що жартувати з другом, якого ти тримаєш за руку, а він стікає кров'ю так невимовно не смішно, а потім тягнути його тіло з поля бою, щоб повернути його молодій дружині теж не легко. Щоразу його мовчання було гучнішим за слова. Щоразу його подих був наповнений невимовним болем, який можна було почути тільки в повній тиші.

*****

Життя Лєни дуже змінилося. Вона закутувалась в бабину хустку одягала її старі речі, і йшла в містечко щоб роздобути хоч щось поїсти. Вона сильно вихудала. Боялась всього навколо. Їсти можна було приготувати тільки на дворі, бо не було газу. Світла теж не було. 

Інтернет пропав від слова повністю. Вона не знала де тато. Не знала хто друг, а хто ворог. Одного разу вона побачила як повз проїхала чиясь машина. Вона видалась дуже знайомою. Василь!!!! Може він допоможе врятуватися? 

- Вася!!! Вася!!! Это я, Лена. 

• Лена, ну ты и изменилась. Я забираю свою тьотю отсюда. Мой папа договорился с солдатами и они меня не тронут.
• Ты сможешь мне помочь? Я не могу отсюда уехать.
• Нет я не смогу. Забудь про то, что меня видела. Если кто-то узнает, будут проблемы у моего папы.
• Я никому не скажу.
• Нет , Лена я не могу тебя забрать. Пока

Лєна стояла і дивилась вслід авто. Згасала її остання надія. Але в душі вона по тихому раділа, що він не її хлопець. Нехай валить під три чорти.

Дні були дуже важкими. Помало варила те, що залишилося від пограбованого в підвалі. Іноді вдавалося отримати якимись шляхами буханець хліба. 

Кінець березня був сіро-брудним. Ніщо так не лякало, як ночі. Холод пронизував тіло, було дуже важко зігрітися. Підвал став її домом. Вдень боялась орків, вночі боялась орків і обстрілів. Страх став супутником життя. Так розпочався квітень.