Війна. Глава 1

День 1

Олексій прокинувся від якогось дивного відчуття. Хтось недалеко від його будинку стріляв салютами. 

• Блін, якісь тупорилі тварі- подумав

Сон перебився і він пішов на кухню попити води. Нарешті за вікном почувся дивний звук. Такий, ніби по шиферу спускали щебінь. Шурхіт і гул одночасно. Тоді почувся вибух, і невелика вібрація. Олексій підійшов до вікна і оторопів. Кількасот метрів від його дому розгорялась пожежа. Ревіла сигналізація. Кілька секунд в вухах був чути стукіт серця. Серце рвалось з грудей. Напруженими венами розносився адреналін.

Він схопив телефон і почав шукати що сталося. Через кілька секунд тіло обмякло і він просто сів на підлогу. Путін оголосив про початок сво. З тривогою почав шукати всю доступну інформацію. 

Що робити? Що буде далі? В пальцях пульсувала кров, скроні стискало. Як тепер жити? Лариса... Треба її збудити. 

• Лариса! Лариса! Вставай, війна. Бути на 12 поверху небезпечно. Вставай!!!!
• Яка війна, що ти придумуєш. Відстань...

Олексій продовжував будити її, але це було трохи важко зробити, бо Лариса прийшла додому недавно і була ще досить під дією  алкоголю. Попри те, що йому вдалося її розбудити, вона сиділа на ліжку і приходила до тями.

Олексій почав збирати речі. Прикраси, які подарував, готівку, одяг, дещо з їжі.збирав поспіхом ноутбук, планшети. А Лариса сиділа в телефоні. Потім почалась істерика. Вона сиділа на ліжку і просто плакала і кричала.

• Що з нами буде? Що з нами буде?

Після заспокійливого вона почала помагати збирати речі. Спакувавши дві валізи вони спустилися на стоянку і поїхали з міста. Олексій вирішив завезти її до батьків, а потім вертатися в Київ.

Вона сіла в авто, а Олексій стояв на зупинці. Підняв голову вгору і дивився як схід сонця облизує вінка квартири. Мутні промені через туман червонили небо, воно висіло важким покривалом над Києвом. Здавалося б що час зупинився. Далі в вухах звучало серце, воно перегукувались з пульсуванням пальців. Невідоме досі почуття вселенської некерованості ситуацією безжально пронизувало все тіло. Холод пробивав теплу куртку, і руки трусились перед невідомістю.

Дорога була забита. Туман і вологість підвищували градус нервовості. Лариса постійно давила на мозок плачем. Вона жаліла квартиру і речі що в ній залишилися, старалась переконати, що Олексій прийняв неправильне рішення і нічого не буде. Він, через своє безмежне кохання,  ніколи не бачив меркантилізму яким була просякнута наскрізь його недополовинка. На годиннику була сьома година. Вони тільки виїхали з Києва. Дорога була важка, тож до Львова вони добралися лише о 6 вечора. 

Олексій не став заходити в будинок. Віддав всі речі Ларисі і сказав:

• Я вертаюся назад. Тут в сумці є все, щоб тобі було за що жити кілька місяців. Не бійся за мене. Не падай в паніку. Якщо війна буде масштабною їдь закордон. Не чекай на мене. Я піду на фронт, якщо буде потреба. Пам'ятай, що ти для мене сама дорога у світі. Люблю тебе.
• Я теж тебе люблю.... Я буду на тебе чекати
• Бережи себе... Бережи батьків...
• Гаразд... Повертайся....
• Обов'язково

Він сів в машину і поїхав. По дорозі постійно моніторив ситуацію, від якої волосся ставало дибки. В нього не було страху. Весь час був на зв'язку з своїми знайомими, які вже були в ТРО. 

В Київ було вже важко повернутися. Куча автомобілів на дорогах. Стрес за весь день ще більше нагнітав ситуацію. Додому не йшов, а відразу до хлопців. Але вони, як побачили його стан, то впросили його поїсти і передрімати хоча б годинку в підвалі.

Його день почався ближче до 5 ранку минулого дня і закінчувався практично о 6 ранку вже 25 лютого. Втома сама закрила важкі повіки і Олексій відключився.

*********

Лєна спала в себе в тепленькому ліжечку, як десь біля 7 ранку вбіг в кімнату батько. 

• Доченька моя, война... Началась война. Милая моя. Будь дома. Никуда не иди. Ждите с бабушкой тут. Может обойдется. Пожалуйста берегите себя.
• Хорошо папочка, и ты береги себя ... Хотя... Ты куда?
• Мы с мужиками идём делать блокпост. Русские прорываются к нам. Там по дороге куча танков они хотят захватить всё. Нас много. Я пошёл. Береги бабушку..
• Хорошо...

У вухах дзвоніло... В грудях відкрилась діра, яка просто засмоктувала в себе все навколо. ... Як це може бути? Лєна взяла в руки телефон і почала прозрівати. Бачила колони танків, бачила відео взривів. Люди виходили навпроти колон з голими руками, просили дати їм спокій. Але орки лізли і лізли. 

Лєна почала писати своїм друзям в Харкові. Вони відповіли, що в місті були вибухи, що всі шоковані, дехто в паніці.

Лєна пішла до бабусі. Вона сиділа і плакала. Безвихідь огортала все навколо сірим покривалом. Вони нічого не могли робити. Просто сіли і мовчки чекали на новини від батька. Біля третьої години тато подзвонив по телефону.

• Лєна, это кошмар. Они до зубов вооружены. Они пытаются пройти блокпост. Мы здесь не сможем их удержать. Лена я люблю тебя, доченька очень тебя люблю.
• Папа, я приду
• Нет, милая я прошу тебя пожалуйста, Ти молода и красивая я не смогу, если с тобой что-то случится. Будь дома, родная
• Хорошо я буду дома...

До вечора бабуся і внучка не могли знайти собі місця. Бабуся носила їсти татові, чоловіки тримали оборону. А Лєна весь день читала і дивилась новини. Через це голова розболілась і скроні аж тріщали. Ввечері лягла спати швидше, бо сил ні на що не було. 

Підсвідомість вирішила захистити від перевантаження і після випитої таблетки вона відразу відключилась