Глава 4

Лютневі дні були сповнені спокійної рутини. Календар, неначе старий дуб, скидав по одному листочки. Погода на дворі була ніяка.

Зима була, як і не зима. Останні роки не могли похвалитися снігом і морозом. Але, іноді, біленькі пухкі сніжинки неспішно спадали вниз. 

Лєна активно готувалась до сесії. Вона не була ботаном, але не любила залишати все на потім. Цієї зими вона купила собі довге чорне пальто. 

Вона дуже любила гуляти довгими алеями, коли вітер розривав поли пальта. Вона уявляла себе в ролі супермена, але сама потім сміялась з своїх по дитячому наївних думок.

Всі навколо носились з днем Валентина. Вона не любила це відверто комерційне свято. Вона ніколи, навіть в дитинстві не писала нікому валентинок. Хоча щороку отримувала багато зізнань в симпатії. 

Особливо їй докучали вияви уваги від одного одногрупника. Він був середньостатистичний такий хлопчина. Але одне ім'я - Василь, заставляло її в душі кривитись. 

Якщо коротко, він був напасною людиною. Він постійно ходив за ногами. Шукав способів щоб бути коло Лєни. Мстив їй, якщо вона відмовляла йому в увазі.

Іноді доходило до божевілля. Він збрискував своїми духами її пальто, підсував всілякі записки, всім розказував, що вони зустрічаються. Лєна динамила його, щодня пояснюючи що ніколи нічого не може бути. 

І от, 14 лютого. Привітання від нього в інстаграмі, фейсбуці, вайбері, телеграмі. Пізніше букет підмезлих тюльпанів. Запрошення на каву. Лаження по п'ятах по інститутських коридорах. Ааааа!!!! Це був жах. Коли пари закінчились Лєна непомітно в екла через чорний хід. Нарешті вона була в своїй кімнаті в гуртожитку.

Пів години намагань дозвонитись до неї увінчались епічним фіаско. Тому,коли телефон перестав назвонювати вона погодилась піти на каву з подругами.

До речі, Лєна ніколи не виділяла якусь одну людину щоб їй про все розказувати. Вона була своя і чужа в будь-якому колективі. Їй годинами розказували про особисте життя, а про неї практично ніхто толком нічого не знав. Просто загальну інформацію. Лєну це влаштовувало, тому вона часто стала жилєткою, в яку плакались. А свої проблеми вирішувала самостійно.

Зустрілися вони в Французькій булочній. Тут завжди ароматна випічка і приємні розмови залишали після посиденьок ароматний післясмак. 

Подруг було троє: Аліна, Наталя та Ніка. Вони почали наперебій хвалитися кому що писали, від кого що отримували. Дійшла черга до Лєни. Коли вона розповіла про Василєвса, як жартома називали ухажора, дівчата з заздрістю почали напоумляти Лєну.

• Ну ти даєєєєєєш! Я в шоці - казала Ніка- в нього кури гроші не клюють. Будеш як принцеска в нього.
• Та не хочу я никакого Василєвса! Он дубина! Меня от него воротит.
• Блин, да он с баблом. Смотри пожалеешь- відрізала Нашаля
• Я и впрям пожалею что сказала вам. Если не остановитесь, я уйду.

І дівчата переключились на священне обмивання кісток інших одногрупниць.